Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
В онтогенезі, якщо обсесивні механізми захисту стають основною захисною стратегією, це може виявити нездатність Его справлятися з тривогою психотичної природи і спричинити обсесивний невроз. Те саме відбувається й у філогенезі. Тому котляревщині противились ті, хто започатковував нову позицію у розвитку національного характеру, а разом з нею потужні репараційні батьківські тенденції, як це робив П. Куліш. Так починається усвідомлення загрози від несвідомої котляревщини. На відміну від свідомої гри, започаткованої аристократичним Котляревським, несвідома котляревщина з погляду психоаналізу може бути означена як непродуктивні маргінальні обсесивні прагнення, що намагаються утримати першу фазу розвитку. Амбівалентність котляревщини[213] з її невротичністю мовлення у психоісторії української літератури формувала позицію колоніального інфантилізму як застрягання, фіксацію на першій стадії розвитку. Тому цілком закономірно розгортається критика імітаційної котляревщини. Яскравим фактом свідомої барокової котляревщини були пошуки прадавньої української релігійності, розпочаті паралельно до Шевченкових пошуків українського християнства. Якщо «Енеїда» Котляревського з погляду онтогенезу та відповідного йому філогенезу символізує народжену дитину (про це свідчить новітнє українське мовлення), то знаковим текстом свідомої котляревщини, що відсилає до символічної української дитини, є поезія С. Руданського «Моя смерть» (1860), написана за рік до Шевченкової смерті, яка кодує феномен циклічного національного відродження із материнської матриці смерті на основі потужного потягу до вічного життя:
Маргінальний комплекс «Енеїди»
«Енеїда» створює своєрідний синівський комплекс в психоісторії: з одного боку, вона є початком новітньої української літератури, з іншого — не тим початком, якого б хотілося серйозним мужчинам, адже низьке мовлення відсилає до інфантильної фіксації. Тому рецепція «Енеїди» невипадково виражає амбівалентну реакцію: її сприймають і як національний здобуток, і як національний ущерб. Відчуття приниженості засвідчує зв’язок «Енеїди» Котляревського і котляревщини з орально-анальною еротикою, інфантильною схильністю до нечистого, низького, брудного, що відсилає до народно-барокової культури. Орально-деструктивний та анально-деструктивний типи сублімацій, характерні для «Енеїди», означають, що творення нового неможливе без спрощення попереднього. Опозиція «оральність — анальність» означає також «пожирання» «мертвого» імперського Тексту заради утвердження живого, пародійне спрощення імперського Тексту заради його знецінення. Перша структура, закладена у новітній національний психохарактер, могла бути використана імперським переслідувачем, адже імперський суб’єкт, будучи імітаційним за своєю природою, зацікавлений в тому, щоб анальність спрощення витіснила оральність творення. У цій ситуації сформувався би садоавангардистський руйнівний характер, для якого деструкція важливіша за творення. Анальність спрощення пов’язана з міфологемою диявола. «Диявол, — відзначає Фройд, — дарує своїм коханкам золото, яке після його відходу перетворюється на шматки калу: образ диявола, звичайно, не що інше, як втілення несвідомого душевного життя з його інстинктивними потягами, які піддалися витісненню»[215]. Анальність спрощення втілена у міфі про диявола, який імітує Бога, тобто перетлумачує Велике Слово. Божественна творчість міфологізується на основі орального лібідо, тому, за Біблією, на початку світотворчості було Слово.
213
Грабович Г. Семантика котляревщини // Г. Грабович. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. — К., 1997. — С. 316—332.
214
Руданський С. Моя смерть // С. Руданський. Співомовки. — К., 1988. — С. 75—76.
215
Фрейд З. Характер и анальная эротика. — С. 154.