Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Поселяючи, «вкореняючи», як сказав би В. Неборак, мандрівного Енея та його п’яний рід (позбавлений самосвідомості), Котляревський символічно пророкує своєму «племені» прозріння у свідомості, яке й «удержить» «на вічне врем’я / Імення, мову, віру, вид»[201]. Отже, образ Енея Котляревського, що символізує свідомість народного Его «в зародковому, рефлексивному стані», є несвідомим синівським тілом, яке прагне найінтенсивнішого «насичення чуттєво-фізіологічними радощами тілесного буття»[202]. Знедуховлене буття, як зазначає В. Неборак, «западається в тілесний вимір. Неритуалізоване тілесне буття розростається, як тісто, не визнає меж, поглинає людське існування. Це надтіло боїться поменшення, покари, знищення»[203]. Лише страх переслідування, що символічно зображений як переслідування богами, спонукає Енея відмовлятися від насолод, бо фіксація на них — смертоносна. Абсолютизований сексуальний потяг означає западання у тотальне Тіло як у безпросвітну тьму, на основі чого несвідома Троя перетворюється на «скирту гною». А десексуалізація сприяє пробудженню суб’єкта, який починає усвідомлювати свою апокаліптичну ситуацію.

Цілковите задоволення бажання ослаблює тривогу переслідування, тому боги активізують інстинкт смерті, щоразу з’являється нова негативна ситуація, яку вони провокують, щоб Еней не впав у небуття. Сюжет «Енеїди» є не так пошуком втраченої свідомості (сюжет відбудови національної пам’яті буде розвивати Т. Шевченко), як пробудженням національного суб’єкта у пошкодженому материнському тілі. В Енея немає минулого, все у минулому і теперішньому звелося до самозабуття (Січ, як і Троя, — стала «купою гною»), але Еней має сповнене вітального материнського інстинкту, жадібне до насолоди тіло. Його діяльність є несамовито парубоцькою («Пили до ночі та гуляли / І п’яні спати полягали, / Еней був п’яний, єлє жив»). Його улюбленим об’єктом, як і всього чоловічого кочового товариства, є «грішні жіночки» як стимул потягу до насолоди і задоволення життям. Тільки страх переслідування змушує відмовитися від тотальності насолод. Так Еней не покинув би Дідону, але йому «приказано втекти», бо така вища воля: символічно — воля батьківської божественної інстанції або Над-Я (Супер-Его), яке змушує сформуватися національне Я (Его), попри тотальність інстинкту. Отже, активізуючи тривогу переслідування в подорожі Енея, боги, що символізують вищу свідомість, або Супер-Его, змушують Енея (що символізує низьке Его) пригнічувати інстинктивні бажання. Втеча від Дідони є символічною картиною пригнічення, тобто гальмування інстинктів, й означає народження в реальності національного Его з витісненої сексуальності.