Балакучий згорток
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-78-4
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Балакучий згорток». Краткое содержание книги:
А виправляти ці неприємності доводиться звичайним дітям — Саймону, Пітеру та їхній сестрі Пенелопі.
Тож якщо ти не від того, щоб сплавати на Острів Вовкулаків, продертися крізь Мандрагоровий Ліс чи взяти штурмом Замок Василісків, — сміливо перегортай сторінку!
— Отже, з герцогом Венслідейлом, гаразд, — вела далі Пенелопа. — Я впевнена, що коли поговоримо з ним, то нам вдасться його переконати.
Оскільки ніхто нічого кращого не придумав, усі погодилися з цим планом і понуро поплентались до ліжок.
Пенелопа довго лежала з розплющеними очима, тривожилася за те, що буде завтра. Головна проблема полягала в тому, що всі мешканці Міфології були страшенно неорганізовані, і видавалося цілком природним, що василіски, які натомість відзначалися дуже високою дисципліною, нині опинилися в кращому становищі. Але водночас вона була переконана: як тільки їм вдасться переманити горностаїв на свій бік, вони разом зможуть захопити Замок Василісків. Із цією втішною думкою дівчинка й заснула.
Наступного дня рано-вранці троє дітей сіли на своїх єдинорогів і вирушили в дорогу у товаристві Папуги, який сидів у Пенелопи на плечі, й Етельреда, який сидів у Пенелопи за плечима: ас-контррозвідник міцно тримався та старанно вдавав, ніби зовсім не боїться. Спершу вони проїжджали крізь Коркові ліси, а потім опинилися в неймовірно цікавій місцині. Червоне каміння безладно громадилось тут одне на одне, утворюючи високі хисткі колони, вежі, а поміж них росли небачені дерева зі стовбурами, схожими на пляшки для вина з довгими шийками.
— Пляшчані дерева, — пояснив Папуга, коли Пітер здивовано вигукнув. — Ще один винахід Г. Г. Ці стовбури всередині порожнисті й водонепроникні. Досить лише знати, яку ви хочете пляшку, вибрати стовбур потрібного розміру, обрубати гілля — і маєте, ось вам і пляшка! А дорогою назад витинаєте до неї ще й корок.
— Справді, погодьтеся, Г. Г. просто неймовірний — як тільки він усе це придумує! — захоплено вигукнула Пенелопа.
— О, це ще дрібнички, — легковажно кинув Папуга. — Далі на північний схід у нас росте два різновиди коробкового живоплоту.
— Аж два? — перепитав Саймон.
— Так, — кивнув Папуга, — картонні та дерев’яні. Вибирай собі яку завгодно коробку та зривай її просто з живоплоту. Разом із кришкою, звісно.
Тим часом стежка вивела їх до виступу на вершині пагорба, звідки відкривався чудовий краєвид: в долині, огорнута вранішнім туманом, лежала країна Міфологія, а довкола, скільки сягало око, сяяло золотом величезне море, то тут, то там поцятковане групками островів.
— Оце і є Горностайство, — повідомив папуга і широко повів крилом. — Якщо розглядати під різними кутами — це один із найпрекрасніших куточків Міфології. Я повсякчас повторюю Г. Г., що треба тут, нагорі, збудувати собі маленький літній будиночок для відпочинку. Горностаї не заперечували б.
Вони пройшли звивистою стежкою поміж пляшкодерев і оминули якесь хистке нагромадження каменів. І тут, просто перед ними і — що найцікавіше — спиною до них, ніби з-під землі з’явився горностай-вартовий із величезним важким списом на плечі. Горностай був вбраний в блакитну оксамитову уніформу з блискучими мідними гудзиками, на голові в нього красувався капелюх із довгим зеленим пером.
— Гей, там! — заволав Папуга. — Еге-гей!
Результат виявився негайно. Горностай підскочив майже на висоту власного зросту, впустив спис, пронизливо зойкнув, втиснувся в каміння, заплющив очі та притис руку до серця.
— Здаюся! — запищав він. — Капітулюю! Я все віддам, усе скажу. Тільки, будь ласка, не чіпайте мене.
— Дурню, це ж я, Папуга, — сказав на це Папуга.
— Якщо ви не будете мене зачіпати, герцог винагородить вас, — лепетав горностай із міцно заплющеними очима. — І мої мама й тато винагородять вас… І ще моя тітонька винагородить вас… І троє моїх небожів винагородять вас…
— Ти безпорадна придуркувата бестія! — вибухнув Папуга. — Це ж я, Папуга!
— Що? — із заплющеними очима перепитав горностай. — Папуга?
— Ага, — сказав Папуга. — Досить істерики!
Горностай боязко розплющив одне око, потім обидва і кліпнув.
— Це й справді ти, Папуго, — отямився він. — А що це за створіннячка з тобою?
— Діти, — пояснив Папуга.
— Вони кусаються? — спитав горностай тремтливим голосом, схопив списа та націлив його на Пенелопу і хлопчиків. — Якщо вони кусаються, то я не хочу мати з ними нічого спільного. Скажи їм, що я битимуся на смерть. Скажи їм, який гострий у мене спис. Скажи їм, який я лютий, коли гніваюся.
— Вони анітрохи не шкідливі, дурню, — Папуга вже потрохи дратувався. — А тепер пропусти нас: ми тут, щоб зустрітися з Венслідейлом.
— Будь ласка, друзі, все гаразд, — погодився вартовий із тремтінням у голосі. — Другий поворот ліворуч біля наступної купи каміння.