Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Він додає, що членство в таких практично всемогутніх органах влади надавало «справжні вигоди й привілеї». Інколи відбувалися з’їзди чи конференції на рівні повітів та вище, і їхнім основним завданням було надавати інструкції чи допомагати цим комітетам. І партія, і держава загалом, як пише наш свідок тих подій, «із сумнівом» придивлялися до діяльності комнезамів[266]. Через побоювання, що владу в деяких комнезамах перебрали на себе заможні селяни, відбулися чистки в багатьох комітетах, проте навіть після цього якісний склад керівництва тих структур був не найкращим. Наказ від повітового комнезаму від 22 травня 1922 року у відповідь на запит, що робити з тими, хто протестує, яскраво ілюструє способи, якими ці місцеві органи влади виконували свою роботу. Якщо «куркульська контра заважає вашій роботі», радив начальник із повітового комнезаму своєму сільському колезі, винних слід ув’язнити на 15 діб. Якщо це не допомагає — «розстрілювати»[267].

Покладання на такі жорсткі інструменти врядування на місцях, як комнезами, не так вказує на злі наміри, як симптоматично ілюструє, наскільки поширеною була на селі ворожість до радянського режиму, котру інший комуніст назвав «об’єднаний фронт на селі проти радянської влади»[268]. Комнезами й далі функціонували як де-факто органи влади, паралельно із сільськими радами до того часу, коли цю ситуацію «подвійної влади» не було усунуто через реорганізацію комнезамів на «добровільні громадські організації», тобто коли їх позбавили політичної влади[269]. Немає жодного сумніву, що саме ця політика призвела до голоду 1921–1922 років. Згідно з радянською статистикою, на кінець 1921 року в Росії голодували 23 мільйони, а наступної весни ще 4 мільйони голодували в Україні[270].