Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Е-е-ех!
Чита, відчувши себе в повній безпеці, не стримався і потягнувся. Смачно, до хрускоту в суглобах. Який він хлопець-молодець: і від бабусі втік, і від діда втік, і від зайця втік, і від вовка втік, і від ведмедя втік… Хто там ще залишився? А, пусте, він, справжній Колобок, втече від будь-кого.
Лишалося вирішити, що робити з таксистом. До сьогодні він, Чита, ще нікого не вбивав. Так само, як і Тарзан: не кожен, хто погрожує ножем, легко готовий пустити його в діло. І навіть той факт, що Чита стріляв у поліцейського, ще не означає, що він, Чита, готовий різати своїми руками живу і старшу від себе людину. Все ж таки стрельнути з відстані і вдарити ножем впритул — дві різні речі.
Але треба ж колись починати. Сьогодні вони з Тарзаном пройдуть справжнє бойове хрещення, вирішив Чита. Машина їм потрібна, а живий таксист при першій же нагоді назве поліції марку і номер викраденої ними машини. Це означає, що далеко вони не заїдуть. Правда, в цього дядька напевне є родичі, і вони знають, на якій машині їздив потерпілий… Ось тільки поки шукатимуть труп, втікачі матимуть більше фори. Н-да, вирок остаточний, оскарженню не підлягає.
— Виходь, — уривчасто наказав Чита.
Водій кивнув. Як здалося його викрадачам — приречено, покірно приймаючи свою долю.
А потім для чогось три рази просигналив.
Чита з Тарзаном не встигли зрозуміти, для чого він це зробив, а таксист тим часом уже виходив на свіже повітря. Далі, навіть не намагаючись скористатися нагодою, що вони ще в машині, і спробувати втекти, чоловік повернувся, кинув через плече:
— Ну? Якого дідька сидите? Гайда.
І раптом Чита зловив себе ще на одній несподіваній думці: поки вони їхали, він не особливо стежив за дорогою. Наче машина рухалася туди, куди було сказано. Пізно ввечері глухі міські околиці схожі одна на одну. Він упізнавав місце — і в той же час не впізнавав його. Все стандартно, тихо, мокро і похмуро. Тільки… чомусь тут якось по-особливому незатишно.
Чому — Чита не міг пояснити навіть сам собі. Не горів жоден із вуличних ліхтарів. Освітлені прямокутники вікон довколишніх багатоповерхівок гаснули одне за одним, наче зірки, в які космічний хуліган прицільно стріляє з космічної рогатки маленькими уламками метеориту. А головне — довкола вгадувалися обриси якихось чагарів. Там, куди вони планували приїхати, Чита чагарників не пригадував.
Усе ще не знаходячи пояснення своїм підозрам, Чита вискочив з машини, голосно хряснувши дверцятами, і крикнув водієві в спину:
— Ти, мурло, куди нас завіз?
Зі свого боку на повітря вже вибрався, сопучи, Тарзан. Тримаючи жало ножа в витягнутій руці, він з лиховісним буркотінням посунув на водія.
Та раптом у нього за спиною матеріалізувався, наче вийшов з паралельного світу, чоловік у короткій шкірянці та спортивних штанях.
Читі він видався велетенським.
Хоча цей чоловік насправді був лише десь на півголови вищим за нього.
Вловивши за спиною рух, косоокий Тарзан почав розвертатися. Ще в повороті він дістав сильний удар чимось довгастим і, як зрозумів Чита, важким по плечах, не втримався на ногах і повалився таксистові під ноги.
4
Зрозумівши, що невідомо як потрапив у дивну та несподівану пастку, Чита спробував бігти. Але шлях до відступу заступив ще один чоловік, невисокий, кремезний і з вигляду дуже сильний. У руці він стискав таку саму зброю. Хоча йому ніхто не наказував так робити, Чита поволі почав піднімати руки догори.
— Ви чого, чели… Ми… ми не…
— Забоялися? — з підкресленою турботливістю поцікавився таксист, ступив крок до лежачого Тарзана і з видимою огидою торкнувся його носаком. — Вставай… Розлігся тут… Ігорку, — звернувся він до кремезного, — якщо цей шустрик все ж таки вирішить хвицатися, ні в чому себе не обмежуй.
Розпоряджався водій втомлено і буденно, наче виконував якісь давно набридлі, остогидлі і разом із тим — життєво необхідні функції. Читані очі остаточно призвичаїлися до темряви, і він, нарешті, розгледів, чим ці двоє озброєні.
Бейсбольні бити.
Тарзанові й Читі звеліли підійти до машини, спертися на неї руками і широко розставити ноги. Потім спритні руки обшукали полонених. Крім ножа, забраного в косоокого, при них нічого не було. Двісті баксів Чита заховав подалі у внутрішню кишеню куртки, і дуже зрадів, коли купюри навіть не хруснули. Нехай ситуація помінялася, але основні правила гри навряд чи міняються. Двісті доларів США — це двісті доларів США навіть тут, на темній околиці. Можна спробувати відкупитися. Звісно, відлупцюють, але, принаймні, залишать живими. Та навіть якщо не віддавати їм гроші і перетерпіти екзекуцію, якої точно не уникнути, потім долари тим більше стануть у пригоді.