Третій рівень. Короткі історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-688-048-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Третій рівень. Короткі історії». Краткое содержание книги:
«Третій рівень» — перша і єдина збірка короткої гостросюжетної прози Андрія Кокотюхи. Тут всі форми кримінальної прози: від класичного детективу до трилера, від шахрайської історії до іронічної новели. А шанувальники детективу історичного дізнаються, хто ж насправді убив легендарного Олексу Довбуша.
Тому, побачивши скраю тротуару оранжевий вогник таксі. Чита рішуче рушив до машини. Тарзан сунув за ним, повністю поклавшись на лідера.
Підійшовши до таксомотору, Чита рвонув на себе задні дверцята, блискавкою метнувся на заднє сидіння і перервав здивованого водія, який спробував вигукнути щось обурене:
— Будь тихо, козел, а то погашу!
Поруч із таксистом уже мостився Тарзан. Побачивши в його руці ножик-викидуху, водій остаточно втратив бажання щось говорити. В салоні запала лунка тиша. Здавалося, з вулиці не проникає жоден звук. Нарешті таксист з дивним спокоєм, який мимоволі викликав у Чити повагу, запитав:
— Вам куди?
— Яка різниця? Один хрін повезеш, — просичав Чита.
— Два хріни, — не стримав язика таксист.
— Глохни! — сіпнув озброєною рукою Тарзан. — Моргали виколю!
— Хто ж тоді вас повезе? — поцікавився водій, і Чита зробив несподіваний висновок: чоловік за кермом їх чомусь не боїться. Або не так: боїться, але не панічно, не до істерики.
— Правда, дядя — мовчи і крути бублика, — порадив він.
— Тому й запитую, куди везти. Бо мені і правда однаково.
Чита на мить замислився. А тоді назвав адресу. Все одно повертатися до свого барлогу тепер точно не можна. Він, очевидно, серйозно поранив, якщо взагалі не вбив поліцейського. Тому їхню адресу його колеги витрусять з Юри Прища там же, на місці. Для таких випадків у нього була резервна точка, де можна короткий час пересидіти першу хвилю небезпеки.
У них є гроші. Двісті баксів. За нинішнім курсом це не так вже й мало. Добу точно протримаються. Головне — відірватися від погоні.
Чита сказав, куди треба їхати. Інший кінець міста, глухий район. Звичайно туди підряджається везти пасажирів не кожен таксист. Якщо ж погоджується, то називає ціну, від якої нападає гикавка.
Тільки не сьогодні. Знизавши плечима, водій завів мотор.
З
Коли полонений таксист натиснув на гальма і промовив: «Приїхали», Тарзан, моргнувши Читі, знову витяг ножаку.
Поки їхали, він прибрав холодну зброю назад у кишеню. Не те щоб йому не хотілося далі почуватися шаленим гангстером. Просто, побачивши, що його ніж справив на водія належне враження, відчув своє самолюбство цілковито потішеним.
Але тепер, заїхавши на хвацько, мов у американському кіно, викраденій машині в темне безлюдне місце, колишня спортивна надія школи знову згадав, що він — небезпечний та озброєний бандит. Вістря ножа притулилося до шиї полоненого.
— Зараз ти віддаси нам всю виручку і своє особисте бабло! — тоном американського «поганого хлопця» проскреготів він.
Чита хотів зробити так само, але ж не пальця свого водієві до голови приставляти… Навряд чи денна виручка таксиста компенсує їм усі сьогоднішні втрати. Та відтепер обоє змушені перейти на нелегальне становище, а отже будь-яка додаткова кількість грошей стане в пригоді.
— Машина твоя? — поцікавився він.
— Є різниця? — озвався водій.
— Раз я запитую, значить є! — підніс голос Чита, даючи зрозуміти цьому недолугому чоловікові, хто тут зараз насправді банкує.
— Фірма на борту написана. Читати вмієш? — огризнувся водій і для чогось додав: — Я її викупаю. Викуплю — моя буде.
— Частину грошей, мабуть, уже виплатив? — з несподіваною для себе ввічливою ядучістю поцікавився Чита. — Поспішив ти, брате. Час такий — ризиковий. Не ясно тепер, чия тачка. Половина твоя, половина — фірми? Застрахована хоч?
— Застрахована, — підтвердив полонений.
— Ну і кому страховку платити будуть? Тобі чи фірмі? І коли виплатять, як бабло ділити почнете? Навпіл?
— Я так зрозумів, машина вам теж потрібна, — промовив водій. — Хто водити вміє?
— Тобі не однаково? — здивувався Чита.
Справді, дивний дядько. На вигляд — років сорок чи трохи більше. Чита машинально відзначив — полонений годиться йому в батьки, і тут же пригадав свого татуся: такого ж старанного в справах і правильного по саме не можу. Головне — такий само нешкідливий. Справді, яка йому різниця, хто з них поведе його машину, коли все одно не він кермуватиме.