Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
— Ні, це — потім, а передусім я — радянський громадянин і комуніст, це — найпочесніше
СЕЛЬТЕРСЬКА ВОДА І ВІРМЕНСЬКА МОВА
Цікавий спогад про Тичину залишив Юрій Смолич.
Співробітники Тичини помітили, що він щовечора почав щезати з редакції. Вирішили простежити, до кого це на побачення ходить ще не одружений поет. Пішли назирці і виявили — Павло Григорович підходить до будочки, купує за копійку сельтерську воду, повільно п'є її, розмовляючи з продавцем-вірменином,— від нього має можливість чути справжню вірменську мову, яку саме тоді вивчав, з якої робив переклади.
Згодом друзі й колеги Тичини підкреслювали, що Павло Григорович серйозно вивчав мови й літературу народів Кавказу та Сходу.
Василь Касіян, побувавши у Вірменії, розповідає, як тамтешні художники жартували, що єдиним, хто на ювілеї Абовяна блискуче виступив вірменською мовою, був не вірменин, а українець Тичина.
ТРІЄР ЗЕМЛЯКАМ
1918 рік — рік виходу «Сонячних кларнетів» П. Тичини. Йшла громадянська війна, в країні був голод.
— Жили тоді на пайках,— згадує дружина поета Лідія Петрівна.— Павло Григорович ходив у поношеному костюмі, проте увесь гонорар за «Сонячні кларнети» віддав пісківським бідакам для придбання трієра.
П. Й. Панч
1891—1978
ВІД ПАНА ДО ПАНЧА
Починаючи з 1921 року, землемір Петро Панченко надсилав до місцевої газети «Незаможник» дописи, оповідання, або, як він їх сам називав, «житні етюди».
Під багатьма творами стояв підпис: Максим Отава. Та одного разу чергову кореспонденцію він підписав: «Пан». Розгорнувши наступного дня газету, підпису свого не побачив. Над самозваним «Паном» було вчинено розправу: під заміткою стояло «Панч».
Редактор вирішив по-своєму: з панством було назавжди покінчено, тож кого міг задовольнити такий, хай навіть і гумористичний, псевдонім!
КОЛИ ВІН У НАС БУВ?
Петро Панч орієнтувався на достеменні факти, і критики завжди підкреслювали цю «документальність». Літературознавець В. Заєць розповідав: коли вийшло оповідання «Мишачі нори», в тій слободі, де письменник писав його, твір зрозуміли як допис про тамтешніх людей і навіть зробили певні організаційні висновки.
Коли ж Петро Йосипович читав це оповідання на одній із плужанських вечірок, під час обміну думками виступив учитель з Волині і сказав:
— Я щойно вислухав оповідання про наше село. Все написано так, як воно справді в нас є. Я тільки не знаю, коли це автор був у нашому селі, що я його не бачив.
П'ЄСА І ОСЕЛЕДЦІ
З іронією згадував Петро Панч свої перші кроки в драматургії: «Я написав п'єсу «Павук»... Але господиня, у якої я наймав кімнату, була байдужа не тільки до драматургії, а навіть до всієї культури. Не стала оцінювати п'єсу, а оцінила цупкі сторінки з бухгалтерської книги, на яких вона була написана, і загорнула в них оселедці».
НАПИШІТЬ ДЛЯ ДІТЕЙ
— Петре Йосиповичу, напишіть що-небудь для дітей,— звернулися школярі до письменника.
— Для дітей! Гаразд, що-небудь напишу.
Несподівані гості тут же підсунули Панчу якогось папірця, щоб він його підписав, забрали обіцянку й пішли.
Місяців за три школярі прийшли знову. І газету, в якій видрукувана обіцянка письменника, тримають у руках.
— Написали, Петре Йосиповичу, для дітей? — запитують.
Письменник почервонів, як піонерський галстук.
— Значить, не написали.
Панч дав школярам слово честі, що напише, і того ж вечора почав працювати над оповіданням «Малий партизан». За тиждень його вже читали в усіх школах. Дітям подобалось і дорослим.
ПИСАНА РЕЦЕНЗІЯ
Після того як оповідання «Малий партизан» було надруковане в альманасі, письменник одержав листа. Писав учень І групи великими літерами:
«Товаришу Петро Панч. Я читав Ваш твір «Малий партизан», мені він дуже сподобався. Особливо сподобалося те, як Василько поламав гармати й направив червоних на село. Будь ласка, товаришу Панч, надпишіть мені таку книжку А я Вам за це свої малюнки пришлю. Я вчуся в І групі. Мені вже 7 років. Віталій Кузьменко».
Петро Йосипович з цього приводу записав:
«Це була перша писана рецензія на мій твір. Вона для мене дорожча за всякі друковані рецензії».
ЯКБИ ПРИСЛУХАВСЯ
На обговоренні історичного роману «Гомоніла Україна» П. Панч почув багато дорікань і зауважень. Петро Йосипович все уважно вислухав, а потім сказав: