Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
Поет охоче погодився. Після виступу, який викликав дружні оплески, збуджений Маяковський підійшов до Єремєєва:
— То як? Чи не ви Говорили, що мої вірші незрозумілі.
— Та казав. Але ж не можна возити автора на квартиру до кожного читача. Вас не вистачить. На слух сприймається чудово, а от коли про себе читати, то недосвідчена людина обов'язково спіткнеться на вашій драбині.
— Нічого, Костянтине Сергійовичу,— розсміявся Маяковський,— звикнуть читачі до моїх східців. І ще як моторно підійматимуться ними до нової поезії.
ЖИТИМУТЬ ВІЧНО
На запитання: «Чи довго проживуть ваші вірші?» — В. Маяковський відповів упевнено і твердо:
— Вони житимуть вічно. Жовтнева революція буде жити вічно, а я — її поет.
А СЛАВА ПРИЙДЕ
Молодий поет хотів залишити службу і цілком віддатися літературній справі. Маяковський йому на це сказав:
— Пишіть, не відриваючись від тієї професії, яка дає вам хліб, м'ясо, сорочку і недільне кіно.
ПРО РИМУ
Маяковського запитали, для чого він робить заготовки рим. Володимир Володимирович відповів:
— Справжній поет краще з голоду помре, ніж пустить між люди вірш з поганою і неохайною римою.
С. О. Єсенін
1895—1925
ЗА ПЕРШИЙ ГОНОРАР
Письменник Всеволод Іванов розповідав, як Сергій Єсенін одержував свій перший великий гонорар за книжку віршів. Поет тоді попросив Іванова поїхати разом з ним по магазинах. Той погодився. Єсенін накупив багато граблів, лопат, сокир, цвяхів і пояснив:
— Одвезу ці подарунки додому, своїм землякам.
ЄСЕНІН ЧИТАЄ «КОБЗАР»
Російський поет Іван Бєлоусов ще до революції був відомий як здібний перекладач Шевченкового «Кобзаря». І за радянського часу однією з перших книжок щойно народженого Державного видавництва в Москві стало масове видання «Кобзаря» для російських читачів. Книжка швидко розійшлася. 1922 року до перекладача звернувся Сергій Єсенін з проханням знайти йому примірник.
— На жаль, у мене залишився тільки один,— відповів той.
— Ну що ж, дайте хоч прочитати, за кілька днів поверну.
— Та бачите... Побоююсь... Адже...
— Однаково не піду без «Кобзаря».
— Довелося віддати,— згадував Бєлоусов.— Та минуло кілька днів. Єсеніна не видно. Почав його шукати. Даремно: немає вдома. Подумки розпрощався з книжкою. Десь через місяць Єсенін приніс її і дуже дякував: «Шевченко відкрив мені очі, збагатив духовно, примусив уважніше ставитися до поетичного слова. Вірите, цілий місяць вивчав окремі рядки. Вибачте, навіть вас кілька разів не пускав до себе, щоб ви не забрали чудовий «Кобзар».
ОГОЛЕНЕ СЕРЦЕ
Розповідають про зустріч Єсеніна з Дзержинським.
— Як це ви так живете? — запитав Фелікс Едмундович.
— А як? — перепитав поет.
— Незахищений,— відповів Дзержинський.
Проникливим поглядом Дзержинський побачив те, на що не звертали увагу інші,— оголене серце.
З РІДНОГО ДЖЕРЕЛА
У своїх віршах Єсенін постійно звертався до природи, до рідного села, до рідної домівки.
Одному молодому поету він радив:
— Шукай у віршах свою батьківщину. Якщо знайдеш, ти — поет, не знайдеш — не будеш поетом.
З ЧУЖИХ УСТ
Після того як артист В. Качалов прочитав Єсеніну його вірші, поет сказав:
— Я й не знав, що у мене такі гарні вірші
СПРАВЖНІЙ ПИСЬМЕННИК
«Бронепоїзд 14—69» Всеволод Іванов писав у своїй новій трикімнатній квартирі на Тверському бульварі. Витративши усі гроші на ремонт, письменник жив дуже скромно. Спав на підлозі, а писав на фанерці, яку тримав на колінах.
Зайшовши якось до Іванова, Єсенін побачив його на підлозі перед грубою і сказав:
— Як дізнався, що ти переїхав на власну квартиру, мені стало страшно. Письменнику не потрібна квартира. Зручніше писати в номері готелю. А якщо ти спиш на підлозі, то ти, значить, справжній письменник.
ЄСЕНІН У ХАРКОВІ
В травні 1920 року С. Єсенін відвідав Харків.
Увечері біля скверу на Театральному майдані поет читав для друзів вірші. Невдовзі навколо невеликої групи виріс натовп. Поета попросили читати ще.
— Я читатиму,— усміхнувся Єсенін,— але тепер уже для них,— і він показав на людей, що зібралися у сквері.
Перші рядки поеми «Инония» викликали подив у слухачів. Раптом хтось вигукнув: