Навколо Парнасу: Літературні бувальщини
- Автор: Артемчук Ігор М.
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00317-3
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Навколо Парнасу: Літературні бувальщини». Краткое содержание книги:
Н 15
— Бий його, богохульника!
Натовп глухо загув.
Незважаючи на погрози, Єсенін продовжував читати. У цей час до юрби підійшла група матросів. Один з них, зрозумівши, в чім справа, голосно сказав:
— Читай, товаришу, читай!
Залунали оплески, вигуки схвалення. І в цьому гулі потонули голоси невдоволених, вони, лаючись, пішли геть зі скверу.
Е. Г. Багрицький
1895—1934
БАГРИЦЬКИЙ І ЖЕБРАК
Це було в 20-х роках.
В Одесі жив старий жебрак, який просив милостиню тільки по чайних. Його всі боялися. Високий, сивобородий, з червоними склеротичними очима, ще не переступивши порога, він проклинав відвідувачів за те, що вони самі їдять, а стара людина зранку голодна.
Жебракові давали милостиню. Ні хто не витримував його натиску. Казали, що на зібрані гроші старий спекулював сіллю.
Якось Е. Багрицький і К. Паустовський зайшли в чайну пообідати. І тільки їм подали чай, бринзу і хліб, як увійшов жебрак.
— Ага! — зловісно сказав Багрицький.— Він, здається, попався. Нехай тільки підійде до мене!
— Що ж тоді буде? — поцікавився Паустовський.
— Погано йому буде. Ой погано...
Ось жебрак зупинився біля молодих письменників, вигукуючи прокльони. Багрицький встав і тихо почав говорити, не відводячи очей від старого:
Друже мій, брате знеможений в муках тяжких, Хто б не був ти, душею кріпись.
Жебрак осікся і витріщився на Багрицького. Потім почав повільно відступати і на словах: «Вір, наступить той час, коли згине Ваал»,— повернувся, перекинув стілець і побіг на зігнутих ногах до виходу.
— От бачите,— сказав Багрицький серйозно,— навіть одеські жебраки не витримують Надсона!
Уся чайна гриміла від реготу.
«ПЕРЕВАЛ», БЕРІЗКИ І ДУБИ
Переїхавши 1925 року з Одеси до Москви, Е. Багрицький вступив до літературного угруповання «Перевал», яке проголошувало гасло творчості за інтуїцією. Та не минуло й року, як пост вийшов з «Перевалу». Про причини виходу пояснював жартома:
— Там потрібні вірші про берізки, а у мене написано про дуби.
ЗНАЙ СВОЇ ВІРШІ
Одному молодому знайомому поетові Е. Багрицький сказав:
— Вперше, коли ви до мене прийшли, я попросив вас прочитати вірші напам'ять. Ви відмовились, бо їх не пам'ятали. Я одразу побачив у цьому недобрий знак, тільки вам тоді не сказав, щоб не спантеличити. Свої вірші, свої в повному розумінні цього слова, поет не може не знати напам'ять.
ЯКЕ ІМ'Я ТВОЄ?
Е. Багрицький, знайомлячись із творчістю деяких сучасних йому поетів, обурювався, коли помічав у віршах узагальнення: «птахи», «дерева», «трави».
— Письменник кожне дерево, кожного птаха повинен знати «в обличчя» й на ймення,— неодноразово повторював він.
ПОДУМКИ ПЕРЕРОБЛЯЮ
«Думу про Опанаса» Е. Багрицький писав повільно, не більше трьох-чотирьох строф щодня. Його запитали:
— Едуарде Георгійовичу, чому ви не правите своїх віршів? Невже вони у вас виходять одразу?
— Ні, не одразу. Але вся штука в тім, що один поет править рукопис, а у іншого весь процес формування вірша відбувається в голові. Спочатку народжуються перші варіанти, потім я їх подумки переробляю, а записую вже конче вивірену строфу.
ЧОРНИЛО СОХНЕ ДОВГО
У 1932 році до Е. Багрицького прийшов кореспондент «Пионерской правды» Є. Долматовський за щойно написаною поемою «Смерть піонерки». Але Едуард Георгійович ще два місяці не віддавав поему, хоча його дуже просили.
— Чорнило сохне довго,— посміхався Багрицький.
ПАРІ
Якось Е. Багрицькому надіслали на відгук кілька віршів відомої дитячої поетеси про тварин.
Поезії йому не сподобались.
— Не вихваляючись, можу написати вірш за п'ятнадцять хвилин. І... краще. Це не робота,— сказав поет, прийшовши до редакції.
Це сприйняли за хвастощі, і з ним уклали жартівливе парі. Визначили час. Багрицький сів за стіл. Ось на папері перше слово: «Ведмідь». За п'ятнадцять хвилин він підвівся і прочитав вірш. Парі було виграно.
До речі, «Ведмідь» та інші дитячі вірші Багрицького було надруковано вже після смерті поета в журналі «Мурзилка» за 1934 рік.
М. Т. Рильський
1895—1964
КАРАСІ В БАСЕЙНІ
Якось Максим Тадейович виявив бажання поїсти карасів. Рибу привезли і кинули у невеличкий басейн, який був на подвір'ї дачі Рильського. Поснулі карасі в басейні ожили. Дізнавшись про це, Максим Тадейович сказав: