Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Він сказав:
— Я не розумію, що ви цим хочете сказати, Амелі. Поясніть, будь ласка!
Жінка намагалася виглядати спокійною, але незворушність чоловіка, якого вона вважала негідником і лицеміром, дратувала її. Тремтячим голосом вона почала:
— Не вважайте мене за дурепу, Полю. Я чудово знаю, що відбувається і що ви маєте коханку… Не заперечуйте, це марна річ. У мене є переконливі свідчення проти вас, вас було піймано на місці злочину, так, на місці злочину, багато разів вас бачили з однією жінкою. Що я кажу? З жінкою? Це могла бути лише якась дівка, повія, і ви прогулювались удвох безлюдними алеями, ваші пози розвіюють будь-який сумнів. Коли б вона так ніжно не спиралася на вашу руку, коли б ви не обіймали її за стан, коли б не було фотографій, на яких ви цілуєтесь за кущами в Булонському лісі…
Поль Дроп пополотнів, а його дружина все перераховувала звинувачення проти нього. Уривчастим, хапливим голосом вона виказала все, що знала, потім замовкла, переводячи дух, її серце несамовито калатало.
Якби Поль Дроп був проникливіший, він, звичайно, збагнув би, якої відповіді переповнена смутком і хвилюванням дружина чекала від нього.
Звичайно, Амелі переказувала те, що їй повідомили детективи, з якими вона бачилась у свого повіреного. Вислухавши їхні свідчення, вона впала у відчай, але тепер у неї знову з'явилася надія; їй хотілося почути від чоловіка якусь баєчку, яка виправдала б його в її очах.
Однак Полю Дропу зовсім бракувало проникливості, й хоча він добре знався на анатомії, у психології майже нічого не тямив. Слухаючи звинувачення дружини, він вагався, як йому повестися. Та коли дружина замовкла, він зважився. Опустивши голову, із затуманеним поглядом, він поволі розпочав:
— Амелі, мені огидна брехня, і тепер, коли вам усе відомо, я не намагатимусь нічого від вас приховувати. Буде краще, коли ви знатимете все, як воно є насправді. Мене звинувачують, що я маю коханку? Це неправда. Присягаюсь вам у цьому…
Амелі схопилася.
— Ошуканець! — заволала вона. — А фотографії?
Але Поль зупинив її жестом.
— У мене немає ніякої коханки, хай там що кажуть люди. Проте якщо я вас і обманював, то визнаю, що тільки подумки, бо всім своїм серцем я кохаю одну жінку. Я кохаю цю жінку і буду їй відданий до самої смерті, вона оволоділа моїм серцем і душею, їй я віддаю свої знання й уміння, ця жінка досі не моя коханка і, мабуть, ніколи нею не буде, зостаючись тільки обожнюваною і далекою подругою. В усякому разі, Амелі, іншого кохання уявити собі я не можу… Ви хотіли дізнатися правду, я говорив з вами відверто.
Амелі Дроп зблідла, її відчай перейшов у несамовитий гнів. Очі вергали блискавки, стиснуті руки інстинктивно потягнулися до чоловікового обличчя, ніби вона хотіла вчепитися в нього, подряпати.
— Як її звуть? — приглушеним голосом запитала вона.
По обличчю хірурга промайнула посмішка.
— Я нічого більше вам не скажу і вам не вдасться змусити мене говорити, — кинув він. — Тим більше, що ви вплутали поліцію в наші стосунки. Якщо це вам так до вподоби, звертайтеся до своїх шпигунів.
У свої останні слова він уклав стільки зневаги, стільки їдкої іронії, що в очах Амелі появилися сльози.
— Полю, — заблагала вона. — Це неможливо, я так вірила колись, що ви мене кохаєте…
Лікар сумно посміхнувся і перебив дружину.
— Не ворушіть сумних спогадів про наше спільне минуле… Ви знаєте, за яких обставин ми були сполучені подружніми узами. Я кажу «сполучені», бо тільки це слово точно визначає наші стосунки. Не знаю, чи ви були задоволені, але я повинен вам сказати з усією відвертістю, що коли б була можливість почати все знову, то я б на це не пішов.
— Господи! — гнівно вигукнула Амелі. — Шлюби в нашому світі не вічні; адже ви знаєте, Полю, що є розлучення!
— Саме про це я й хотів поговорити з вами.
— Не треба, — відрізала жінка. — Знайте, що я вже про це подбала.
І вона зойкнула, наче побачила страшне видиво. Вона шаленіла, задихалась від гніву; те, чим вона погрожувала чоловікові, виявляється, збігається з його намірами. Поль Дроп, який за всіма ознаками зовсім не збирався розлучатися з нею, тепер вельми охоче згоджувався на таке вирішення їхніх проблем. Його дружина цього не чекала і гарячково розмірковувала, як їй повернути чоловіка.
Розчулити його не вдалося, тож, мабуть, і всі її чари нічого не вдіють. Тоді вона, струснувши головою, щоб волосся в чарівному безладді розсипалося по плечах, вдала, що зомліла, і впала на кушетку, з якої підвелася, розмовляючи з чоловіком. Простягнувшись у принадливій позі, вона заплющила очі й застогнала.