Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Молода жінка, яка, заціпенівши з відчаю, розглядала ці докази свого безталання, за хвилину поборола той відчай, і її смуток перейшов у гнів.
— Метре Тірело, — тремтячим голосом звернулася вона. — Я відверто признаюсь вам, що коли я звернулася до вас, то у мене було лиш підозріння і я не вірила в підлість свого чоловіка. Ну що ж, тепер мені відомо, що цей мерзотник мене обманював! Годі у цьому й сумніватися. Отож, я як ніколи хочу… я вимагаю розлучення. Я готова на все, щоб його домогтися. Так далі тривати не може — життя для мене стає гірше пекла. Скажіть мені, коли я зможу одержати розлучення?
Повірений узяв записника і почав гортати.
— Процедура розлучення одна з найшвидших, проте треба дати час правосуддю розібратися в суті справи… Я сподіваюся, мадам, що за якийсь тиждень ми залагодимо попередні формальності, а після цього тижнів через три і суд прийме рішення, якщо ваш чоловік вирішить не появлятися на засіданні.
Ме Тірело ще щось пояснював, але клієнтка його більше не слухала.
Нервовим рухом вона опустила вуалетку, натягнула рукавички, які була зняла, і розглядаючи фотографії, й схопила сумочку, яку кинула перед тим, не дивлячись куди. Легеньким кивком голови вона попрощалася з повіреним і, спопеляючи поглядом Налорня і Перузена, покинула кабінет.
Вийшовши на вулицю Сент-Оноре, вона майже побігла, втупившись перед і себе невидющим поглядом і бурмочучи:
— Оце так! Зраджувати мені? Ні, які ж вони негідники, ці чоловіки!.. І він, особливо він!..
Задихаючись від швидкої ходи, жінка мимрила:
— Я так і знала! Так, знала! Звичайно, я була певна цього. Жінки завжди передчувають такі речі, але як же важко дізнаватися про це від інших!
Глянувши на себе у вітрину крамниці, вона трохи сповільнила ходу.
— У мене очі почервоніли, і виглядаю я кепсько. Яка ганьба, довести себе до такого стану!
Раптом у неї з'явилася нова думка: «Зрештою, ці фотографії, може, нічого й не доводять. Може, це була якась пацієнтка, хвора, що їй він допомагав сісти в автомобіль?»
У неї заблисла надія; вона наче й забула про ту фотографію, на якій її чоловік цілував гарну незнайомку.
Вона зупинила таксі й звеліла водієві:
— На авеню Мадрід, до клініки професора Поля Дропа.
Через кілька хвилин жінка, мов вихор, пронеслася поза консьєржку, яка поштиво, трохи не до землі, вклонилася їй.
— Мій чоловік тут? — запитала вона мадемуазель Данієль, яку зустріла біля дверей клініки.
— Пан професор щойно повернувся, він у себе в приймальні.
Молода жінка зітхнула.
— Ну що ж, поговоримо там.
Клієнтка Ме Тірело, молода жінка, яка спершу хотіла розлучитися, не вірячи в невірність свого чоловіка, а потім засмутилася і розгнівалась, дізнавшись, що її обманювали, була не хто інша, як Амелі Дроп, законна дружина відомого хірурга!
IX
ПОДРУЖНЯ СЦЕНА
Поль Дроп, що тільки-но відбув досить довгу бесіду з родичами однієї з своїх пацієнток, яку він напередодні прооперував, уже збирався покинути приймальню, коли у дверях зненацька з'явилася постать явно розхвильованої жінки.
Хірург здригнувся, впізнавши свою дружину. Вже віддавна він не міг її бачити без збентеження чи тривоги. Взаємини чоловіка й дружини були вкрай погані і дедалі більше псувалися; їх обох опанувала відраза одне до одного; спільне життя стало для них тягарем; здавалося, воно от-от урветься. Амелі Дроп пекла свого чоловіка лютим поглядом…
— Мені треба з вами переговорити, — сказала вона глухо.
З її тону й вигляду Поль Дроп зрозумів, що настав час з'ясувати стосунки. Обережний і обачний, поклавши собі уникнути скандалу, хірург тихо відповів:
— Я охоче вас вислухаю, але приймальня, мабуть, непідхоже місце для нашої розмови. Краще буде, коли ми поговоримо вдома.
Він рушив до дверей, але дружина спинила його.
— Я хочу бути певна, що ми зустрінемося вдома. В іншому разі, я не піду звідси і ви теж.
Непевна усмішка на обличчі професора свідчила, що він серйозно занепокоєний.
— Хіба я давав вам, Амелі, привід нарікати на мою непунктуальність і нечесність? Коли я вам обіцяю, що ми зустрінемося найпізніше через чверть години вдома, то так і буде.
На цей раз жінка відступила, даючи чоловікові дорогу.