Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Поль Дроп говорив невластивим йому сухим енергійним тоном. Тим більше, що вони вже були не самі. Не постукавши у двері, наче так і треба, до приймальні зайшла ще одна жінка. Це була мадемуазель Данієль; вона знову привіталася з Амелі Дроп і звернулася до професора.
— У старого добродія з сьомої палати в корпусі А знову був приступ, зараз йому нічого не загрожує, але він наполягає, щоб ви зайшли до нього, пане професор, і я дозволила собі пообіцяти…
— Гаразд, — погодився хірург, — я зараз піду до нього.
— А ще, — продовжувала старша медсестра, — та панночка, яку привезли позавчора. У неї весь час висока температура, що мене турбує, мені б хотілося, щоб ви піднялися й оглянули її.
Лікар і на цей раз не відмовився.
— Я огляну її перед обідом.
Подавши медсестрі знак, щоб вона вийшла, він знову опинився сам на сам із дружиною. Силкуючись зберегти спокій, він попросив її:
— Амелі, прошу вас, ідіть додому, вам нема чого тут робити. — І додав, помовчавши. — У клініці заведено бачити хірурга, а не приватну особу.
На міській вежі годинник вибив шосту. Амелі рахувала удари.
— Сподіваюсь, що ваші численні справи дозволять вам зустрітися зі мною не пізніше ніж о пів на сьому. Чекатиму на вас у своєму будуарі.
А коли її чоловік мовчки, покірливо вклонившись, дав свою згоду, Амелі, поважно ступаючи, вийшла з приймальні.
Замість перейти через сад і ліве крило клініки, жінка попрямувала в галерею, що сполучалася з великим восьмиповерховим будинком.
Професор з дружиною займали в цьому будинку розкішну квартиру на четвертому поверсі. Проте доктор тут бував рідко; вже вдосвіта він брався до роботи, а коли приходив обідати, що було не так уже й часто, то завжди поспішав, бо його весь час кликали до телефону, відволікали відвідувачі.
Амелі ж, навпаки, майже не виходила з квартири. Ця жінка дуже полюбляла приймати в себе гостей, гомоніти з подругами, а сама дуже рідко ходила в гості.
Однак вечорами, як це помітив професор, що не дуже переймався дружиною, вона часто зникала, але де вона бувала, він не міг дізнатися. Злагоди в подружжі не було, отже, ні чоловік, ні жінка ні про що не могли розпитати одне одного.
Якщо поведінка Амелі була сумнівною, то професор теж поводився дивно, іноді навіть підозріло.
Спершу Поль Дроп, як того бажала мадемуазель Данієль, пішов оглянути хвору, про яку вона йому доповіла, і, всупереч своєму звичаєві, затримався в неї, захопившись розмовою.
Медсестри досі не помічали, щоб професор так довго сидів біля когось із пацієнтів. Насправді ж він, не бажаючи навіть самому собі признаватися в цьому, відтягував зустріч з дружиною.
Проте тягнути час не було ніякого сенсу. Не такий дурний був Поль Дроп, щоб сподіватися, що пані Дроп набридне його чекати і вона відкладе зустріч на потім.
За чверть до сьомої хірург вийшов з клініки тим самим шляхом, що і його дружина сорок п'ять хвилин тому, дістався додому і попросив служницю попередити дружину, що він прийшов.
Дружина чекала його в себе в будуарі на кушетці, що стояла в кутку. Вона була напіводягнута, вирішила прийняти чоловіка в розкішному голубому пеньюарі, який чудово підкреслював свіжість її молодої шкіри. Волосся її було наче недбало, але водночас уміло розпущене, а маленькі кімнатні пантофлі, в які вона перевзулася, виставляли напоказ принади її ніжок.
Побачивши чоловіка, Амелі різко підвелася, підійшла до нього впритул і, недовго мудруючи, заявила йому прямо у вічі:
— Ви негідник!
Звичайно, Поль Дроп очікував, що з'ясування стосунків буде важке, чекав дуже неприємної розмови, але лайливі слова, що їх кинула йому в обличчя дружина, для нього були наче ляпас.
Він похитнувся, пополотнів, голову його заполонив потік тривожних думок. Чому Амелі так його обізвала? Чи це за якісь його прорахунки в медицині?
Дійсно, з тих пір, як він зв'язався з цим загадковим Міньясом, його непокоїло сумління: в нього складалося враження, що цей дивний фінансист затягує його в якусь прірву, небезпечну й страшну, звідки він навряд чи зможе вибратися.
Поль Дроп був байдужий до почуттів дружини, але понад усе боявся, що і вона перестане його поважати і він стане в її очах непорядною людиною. Він знав, що між ними нема вже ніякої любові, знав, що якби Амелі підозрювала його в чомусь негідному, то, мабуть, кепкувала б і глумилася з нього дужче, ніж будь-хто інший.
Тож він майже з полегшенням дізнався, в чому його звинувачує дружина.
А вона крізь зуби процідила:
— Ви негідник, ви мене підло зраджуєте.
Поль Дроп зрозумів, у якому напрямку буде розвиватися їхня розмова: річ ітиме про його особисте життя, а зовсім не про його діяльність хірурга, директора клініки. Що ж, так буде легше.