Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Обоє, чоловік і жінка, які вперше зустрілися поглядами в цьому кабінеті, поважно вклонилися одне одному, не зронивши при цьому жодного слова. Вони чекали, а в кімнаті було чутно лише шелестіння сторінок, на яких суддя щось нервово черкав — мабуть, без потреби.
Потроху, в міру того, як він опановував себе, його щоки знову порожевіли, побілілі губи відходили, а про хвилювання свідчив лише блиск в очах, що зовсім не псував його вродливого розумного обличчя. Себастян Перрон справді був гарний чоловік, який, певне, за своє життя мав чималий успіх серед жіноцтва.
Тепер суддя, здавалося, набрався рішучості, щоб виконати свої обов'язки.
Підвівши голову, він суворим тоном звернувся до хірурга:.
— Ви Поль Дроп, доктор медицини, хірург?
— Так, пане голово, — спокійно й упевнено відповів той. Себастян Перрон вів далі:
— Скільки вам років?
— Сорок сім.
— Де ви мешкаєте?
— У будинку поруч з клінікою, якою керую, по авеню Мадрід, у Нейї.
— Наскільки я знаю, це клініка відома, як і хірург, що нею керує.
Себастян Перрон, очевидно, намагався сказати щось приємне лікарю, проте його слова викликали у Поля Дропа лише сумну посмішку.
— Дуже вдячний вам, — відповів хірург. — На щастя, моя клініка справді користується доброю славою і, як мені відомо, має авторитет серед моїх колег і пацієнтів.
Тоді суддя звернувся до пані Дроп. Вдаючи, наче читає справу, але насправді, щоб не зустрітися поглядом з молодою жінкою, запитав її:
— Я маю честь розмовляти з пані Дроп?
— Так, пане голова.
— Ви мешкаєте, принаймні мешкали досі, разом з вашим чоловіком і паном Полем Дропом?
— Ми справді займаємо одне помешкання, — вточнила не без деякої гіркоти Амелі Дроп.
— Ваше дівоче прізвище — Амелі…
Тут він затнувся, наче вагаючись.
Жінка завершила фразу:
— Я уроджена Амелі Таверньє, мої батьки жили в Лібурні.
Тут Себастяна Перрона пересмикнуло, але він одразу опанував себе і повів далі:
— Скільки вам років?
Амелі Дроп пробелькотіла щось нерозбірливе і суддя цим задовольнився.
Потім, знову схилившись над столом, він по-батьківському звернувся до подружжя:
— Шлюб доволі важлива річ, аби його так необдумано розривати. Я переконаний, що ви, пане Дроп, і ви пані, Амелі Таверньє, вирішивши одружитися, серйозно зважили всі наслідки вашого шлюбу. Ось і тепер, надумавши домагатись від правосуддя розриву ваших шлюбних зв'язків, ви повинні поставитися до цього з усією відповідальністю. Безперечно, розлучення — благо, але йти на це треба лише в крайньому випадку, і мій обов'язок судді, надто зараз, коли ви стоїте переді мною, полягає в тому, щоб докласти всіх зусиль і помирити вас. Ось так, — завершив Себастян Перрон, повернувшись до Амелі Дроп. — Гадаю, пані, позивачка — ви. Які претензії ви маєте до свого чоловіка?
Амелі Дроп випросталася в кріслі й сухо відповіла:
— Він довго нехтував мене, а тепер ще й зраджує. Він має коханку і цього не заперечує. Це становить, як я вважаю, наругу над шлюбом, передбачену цивільним кодексом.
Себастян Перрон уклонився.
— Ви знаєте закони, пані, — без іронії сказав він і, повернувшись до Поля Дропа, запитав: — Чи згодні ви з цими звинуваченнями? Це правда, що ви маєте коханку?
Певна річ, хірург був схвильований, проте він намагався приховати свої переживання під маскою незворушності.
— І так, і ні, — твердо відповів він. — Справді, через деякі інтимні причини, на яких дозвольте мені не зупинятися, ми, пані Дроп і я, за взаємною згодою відмовилися від звичайних подружніх стосунків. Правдою є й те, що я щиро, серйозно і палко захоплений і це захоплення цілком оволоділо мною; але коханки в мене немає.
Себастян Перрон заінтриговано слухав свідчення професора. Йому закортіло почути більше.
— Добродію, я бачу, що ви щирі і справді дуже захоплені… Проте ви не уточнюєте природу цього захоплення і ще менше особу, яка є його предметом. Чи не можете ви мені, як судді, дещо роз'яснити, те, в чому ви, мабуть, відмовили пані Дроп і що буде мені корисно знати в інтересах вашого примирення?
Поль Дроп, який щойно сів, знову підвівся.
— Це непотрібно, — сухо відрізав він. — Я не буду відповідати на це питання.
Себастян Перрон не наполягав.
— Ви усвідомлюєте ситуацію, яка склалася через ваше ставлення до дружини? Які ваші плани на майбутнє?
— Моя поведінка, — відповів професор, — залежатиме від поведінки пані Дроп.