Юність Василя Шеремети

— Будемо разом ходити, — провадить Настя. Вона йде злегка нахилившись і дивиться під ноги. Інколи ноги її сковзаються і вона хапається за Василеву руку. Від цього пробігають йому по тілі теплі, приємні струмки. Щось десь там далеко напинається і дзвенить, і робить легким, ніби за плечима ростуть та розгортаються крила. Дуже швидко минає час. Здається, одна мить, а ось уже минули будинки Гуляницького. Біля колодязя зупинилися, подали одне одному руки.

— Заходьте! — сказала Настя на прощання. — Я ось там мешкаю, — і показала невеличкий з крихітним ґаночком будиночок (трохи далі за їх мешканням) напроти входу до саду “Тіволі”.

Василь дякує, стискає Настину долоню і поважно, щоб не зрадити себе, ховається на свойому подвір’ю. Євген дивиться на нього з посмішкою, але не зачіпає. Обидва і піднесені чимсь, їм самим невідомо чим, захоплені.

На дворі стоять якісь підводи. Хлопці пізнають, що це приїхали до них, що привезли їм поживу. — Слава! Василю! Євгене! — Вони сьогодні можуть направду святкувати не одну, а багато перемог. Господиня з ними сьогодні значно ласкавіша. Приїхав, як звичайно, Василів батько і, як звичайно, Євгенова сестра Таня. Батько не буде сидіти біля воза. Він вже блукає там, де продають добрі пришви на чоботи, оселедці та готові з дешевого корту одяги. Обтяжений тими здобутками, він з’являється, коли починає вечоріти. З сином не дуже вітається. Василь тільки цілує батькові руку, а старий Федір між іншим питає: — Здоров? Ну, як там твої науки?

І це, властиво, все. Василь ніби поважніє, питає, що там і як вдома, як мама, брати, сестра, чи перед снігом хоч трохи замерзла земля, чи почали вже молотити. Батько, мабуть, думає: і нащо воно все тобі? Однаково ти мені нічого не поможеш. Потім батько зводить ковнір кожуха, обв’язує його башликом, натягає великі, латані рукавиці і вьйо! — Бувай здоров!

Євгенова сестра також не сидить вдома. Вона також блукає по місту, але та має інші справи. Вона найперше намагається побачити об’єкт свого кохання — того самого дебелого студента Краківського університету, якого найімовірніше можна зустріти в кожному театрі, у кожному ресторані чи кожному біліярді. Це її ідеал. Вона для нього їде з села, для нього вбирається в найкращу одежу, для нього пудрується і навіть підмальовує уста. Тепер вона десь там ходить, до когось заходить, відвідує приятельок Демідових, а потім вже при світлі лямпи з’являється в Євгеновій кімнаті вся сяюча, по-сільському свіжа і здорова. Євген намагається виморочити в неї якнайбільше грошей.

— Ні, ні, Євгенчику, — добряче говорить вона. — 3 грішми треба обережно. Мама ось це дала і досить...

У кожному разі сьогодні хлопці мають що їсти і мають дещо грошей. Коли б це траплялось частіше.

Увечері, коли хлопці лягають спати, Василь деякий час лежить і не спить. Передумує все, що сказала Настя. Не було того багато, але кожне її слово звучить для нього особливо. Видається йому, що завтра чи позавтра він піде до неї, буде говорити, признається їй в усьому. Чому йому не сказати, що ось він любить її? Ну, що буде, коли він скаже? Було б тільки йому легше. Звільнився б від тягару...