Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Підходить до Василя старший Гнатюк і кличе його за хлів, де курять.
— Ходи-но, — киває головою.
Пішли. Василь цікавий. За хлівом, закурюючи, Гнатюк каже:
— А як ти з приводу єпископа? — Василь його не зовсім розуміє. — Маємо нового хруня, що? — Василь посміхнувся.
— Ясно, — сказав він.
— Мусимо за нього подумати, — каже далі Гнатюк.
— Признатися, він мене мало цікавить, — відповідає Василь.
— Но! Я тобі скажу... Мало цікавить. Знаєш що? — таємничо каже Гнатюк. — Коли б так кожний з них дістав одного разу в лоб, напевно, менше було б кандидатів на таких підприємців...
Василь іде до кляси, сідає, бере Лєсгафта і старанно вчиться. На перерві виходить до сіней і стає на тому місці перед високим вікном, де до нього одного разу заговорила Настя. Ні. Він тепер її тут не чекає. Ось вона йде. Василь байдуже повертається і відходить.
Він відходить від усього. Від Насті, колег, розваг. Василь вчиться. Так. Не дивуйтесь. Василь тепер старанно вчиться, навіть вчить латину. Це дає йому якусь злостливу втіху. Вчитись, вивчити, перемогти. Затямити ті чортячі чужі слова, а їх така безодня. Хтось, десь, колись, якийсь Цезар, Овідій, бозна-хто писав ті слова та ще й писав так незрозуміло, дико, а ти, Василю, їх вивчи...
Вчиться Василь до смеркання. Брак нафти не дозволяє світити, як тільки почне смеркати. Тоді він одягається, покидає кімнату, не дивиться на Євгена (той для нього — порожнє місце) і виходить.
Розуміється, на Широку. Там весь рух міста, його головна артерія. Пройдеться по Широкій, зупиниться біля кожної кращої крамниці, огляне виставу годинників. Є такі щасливці під сонцем, що можуть дозволити собі таку ось привабливу штучку. Василь до таких не належить. Це ще тільки його мрія. Але він може постояти, подивитись. Ніхто йому не боронить. Світло так гарно переливається, і рубіни в золоті горять, мов червона роса. Проходить до кіна “Пересвіт”, дивиться безплатно на виставлені фото, бачить голлівудівських зірок з білими прекрасними зубами.
І коли він вертається додому, в ньому вже є щось, що підносить настрій і збуджує до праці.
Одного такого вечора Василь так само вийшов на лови настрою. На цей раз має велике щастя, біля “Інтимного” театру бачить наліплюють нові плякати. Театр! — стрибнула в голові думка. Підбіг ближче — так. Анонс. Тоді то й тоді прибуде знаний театр Комаровського. Василь вибухає, мов порох. Театр? Комаровський? “Маруся Богуславка”? Козаки, гетьмани, шумні вечори, гальорка, напхана молодими людьми, а між ними Василь.
Василь розгубився. Він мусить з кимсь поділитись вісткою. Досить самотности. Круто повертає стерно напрямку... Такий чудовий вечір, так біло і так чисто. Стільки вже набралось міцного, п’янючого почуття. Мусить вибухнути.
І він вибухає. Прибігає додому і перше слово його було:
— Євгене! Театр!
— Де? — зірвався Євген.
— Вже є анонс. Комаровський!
Євген зривається і біжить довкола столу.
— Театр! Василю! Ти! Милий! — бігли назустріч, зіткнулися, обнялися і міцно, міцно поцілувались. — Василю! Ти мені вибачив? Все?
— Вибачив! Все!
— Так куди б нам піти? Знаєш? До кіна! Я маю ще на два білети.
— Так ходімо, бо буде пізно.
Так несподівано, гладко і чисто скінчився Василів гнів на Євгена. Вже за хвилину вони гордо, як звичайно, сиділи в кіні “Звіз-да”. Євген сяючий. Його очі горять. Щастя, саме щастя!..
Василь Шеремета одним зривом обертає напрямок настрою своїх днів. Все навкруги прояснилося. І природа, і люди, і товариші... Євген ввесь у сяйві і не перестає горіти. Він знов чатує за Маньою, безконечно оповідає Василеві за “свою” Миру. Чи він хоч раз після того випадку зустрівся з нею? Ні. Ні разу. І не зустрівся і не промовив з нею жодного слова. Але це нічого не значить. Євген все одно живе нею нерозлучно, неподільно, виключно.
У школі товариші... Вони вже не так зайняті. Вибори минули. Чіпляються за науку, наближається кінець першої чверті. Семен Іванович на лекції хімії оповів, що гімназія влаштовуватиме виставу з танцями. Всі, хто може грати на сцені, хай зголошуються. Знайшовся учитель співу десь з колишньої вищепочаткової школи, яку недавно розв’язали. Організується хор. На перервах Василь знов товчеться між товаришами, тут і там його видно. Здається, що йому стало трохи легше на серці. Зустрів Настю раз і другий, знов вклонився, хоча обережно. Одного разу вона зупинила його на сходах. Помінялись словами і розійшлись. Після цього йому ще приємніше стало. Увігнався до кляси і кинувся Євгенові на шию.
— Буде вистава! — захоплено вигукнув, хоча не ті думки були у нього в голові. І взагалі, чи були це думки. Це скоріше уривки, вибухи, низка настроїв.