Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Як би то не було, а на другий день вже ціла гімназія знала, що Василь Шеремета сидів у театрі з Мединською і то в другому ряді. Це стає темою дня. У клясі на нього дивляться, як на чудо. Козенко виявив стільки презирства і зневаги, що навкруги зробилось гірко. Євген налитий заздрістю... Так чи так, а Василь здобув розголосу.
Подія з Шереметою в театрі приспішила скликання загальних зборів “Юнацтва”. Давно час... І так дуже спізнилися. Що скаже статут? Правда, не було часу — вибори, баль, співанки. Але головні мотори — Шпачук і Козенко — лишились зовсім без роботи. Козенко зустрів Шпачука:
— Думаю, — сказав він велично, — що треба зробити порядок. У нас завелась гниль...
Шпачук вирік:
— Скликаємо загальні збори.
Вирішено. На суботу призначено збори. Далеко, на Туніках, на помешканню товариша Боровця з Вишнівця. Це сталось досить раптово і досить несподівано. Прихода дещо заскочений. Він заходить до Шеремети.
— Як ти думаєш, — каже він, — не діло це Шпачука?
— І Козенка, — добавляє Василь.
— Чому так зненацька?
— Це вже будемо бачити...
Василь трохи почуває, що тут щось не добре, але не наважується казати. Шпачук буде хизуватись...
— Я, — каже Шеремета, — боюсь появлятись...
— Е, е, е! Театр! — кпиться Прихода. Василь червоніє.
— Я не розумію: що я таке погане зробив?
— Як що? От наївний. Ти ще наших не знаєш...
— Знаю. Дуже добре... Примітиви! — досить твердо вирвалось у Василя.
— Що? — дивується Прихода. У нього навіть зійшлися брови і очі загострились.
— Примітиви! От що.
— Ну, Василю... Ти, бачу, скоро будеш філософом.
Василь дуже невдоволений такою мовою Приходи, але він не вміє йому це висловити. Мовчать. Хай перейде, але в душі він це висловлює. Примітиви, хами, дурні. Він глибоко обурений. Як він чудово здає собі справу, що все то лицемірство, брак мужности, а головне культури. Однак... Василь таких слів не має, а тому доводиться обмежитися мовчанкою.
Потім Прихода і Василь ідуть разом на збори. Гарний міський зимовий краєвид. З гори по Зеленій спускаються на санчатах школярі. Широкою в напрямку монастиря йдуть пари на вечірню. У вітринах кришталем сяють рефлектори, а у вікні ресторану “Бона” з’явилась перша ялинка. Її дрібні різнобарвні електричні лямпочки творять чудо. Гурт пацанів з пороззявлюваними ротами стоїть постійно на цьому місці.
О сьомій Василь і Прихода на місці. Знайшли нарешті в садку під пагорбком криту соломою хатку з кількома вікнами, малими дверима, низькою стелею. Звідти чути спів “ой, вже третій вечір, як дівчину бачив”, а голоси Гриба та Біленка особливо виділяються. Відчинились двері, і з них вирвалось до темних сіней: “Ви-ийди, дівчино, вийди, рибчино, вийди серденя, утіхо моя!”
Чується село. Це парубки... Хатка зовсім до цього допасована. Кілька лубків з Почаївської лаври та фотографії унтерів царського часу на стінах лиш згущують враження. На лавах, на стільцях, на двох ліжках сидять, півлежать в різних позах молоді люди. Малий, прикритий сільським обрусом, стіл стоїть під вікном. На столі стосик книжок. Невелика нафтова лямпа кволо освітлює простір.
— Ааа! Дай-бо! Як маємось?
— Здоров, здоров!
— Сідай, брате!
Душ двадцять... Розміщуються хто як хоче і може. Гнатюки присутні обидва, хоча Валентин рідко буває. Гриб і Біленко піднесені і розмашні. Вони співають повними грудьми, ніби на весіллю.
— Слухай, Грицю! Говори Богородицю!
— Ну, ти й дотепний... Щось як небіжка кобила тітчиного небожа.
Тільки Козенко тримається осторонь. Правда, не сам. Він піймав Москалюка, який має завжди замурзані щоки, тримає його за ґудзик пірваного незграбного лапсардака і щось старанно йому говорить. Шпачук сидить спереду біля стола, і його профіль нагадує китайську кераміку. По короткому часі він повертає голову на товстій шиї, деякий час дивиться з посміхом у півтемний простір і встає:
— Увага-а! — гукає вій. — Здається, всі.
— Всі! Всі! — вигукують навколо. Деякі підтягаються ближче, інші розвалюються вигідніше. Василь іде до столу і там на краєчку починає нашвидко складати порядок денний.
— Так що? Відкриваєм чи як? — питає Шпачук.
— Відкриваєм! Хто відкриває? Голова! Гей, ти!... Відкривай...
— Відкривай, відкривай! — басить Біленко. — Шеремето!