Юність Василя Шеремети

Але гроші є. Він урятований. Тепер тільки докінчити намічене. Все триває коротко. За чверть години він вже входить на хисткий ґаночок невеличкого будинку з трьома малими вікнами. У вікнах слабе світло. Постукав у двері.

Відчинила сама Настя. Вона взагалі зараз сама. Мешкає вона з сестрою, але та кудись пішла. Настя сидить перед грубкою... У грубці шиплять сирі дрова і безнадійно гріється чай. Нема ніяких ознак, що він скоро закипить. А тут треба йти. За чверть години початок.

Василь все залишає, біжить до театру, з останньої сили добивається до каси. Поміг йому товариш Сергій.

— Сергійцю... Будь ласка... Два квитки другого ряду...

Пощастило. Два квитки другого ряду в Василевих руках. Так

ще з ним не траплялося, але людина росте.

Він ще раз вертається. Розчервоніла Настя обсипає його докорами, п’є похапцем гарячий чай і одночасно одягається! Це перетворення діється на його очах. Крізь туман бачить він її з гребінцем в руці, що чеше пишну русу косу. У своїй попелястій новій вечеровій сукні та лякерових черевиках вона має вигляд королеви. І так добре.

Коли входили до театру, було темно. На сцені в пишних барвистих одягах запорожці. Василь зі своєю дамою достойно і поважно знаходять свої місця. Серце у нього сильно б’ється, обличчя горить. Тут можуть бачити його всі — директор, товариші. І нема рятунку. До всього того він почуває, що його одяг не зовсім достосований для такого надзвичайного моменту. Він же вперше в свойому життю з’явився в театрі в супроводі такої дами і на таких місцях. До цього часу далі гальорки йому не щастило дійти. А зараз ось біля нього багатий торговець південними овочами Красок. Там он сидить також знаний студент Краківського університету. Он перед ним сама пані Амалія з оточенням. Куди це, направду, потрапив Василь Шеремета?

В перерві, коли засвітилося багато вогнів, Василь відчув, як необережно він вчинив. На нього вперла погляд уся гальорка. Там же всі, зовсім усі, навіть такі, як Гнатюк, що можуть собі дозволити на другий ряд. Всі дивляться на Василя і перешіптуються, одверто кивають до нього... А Козенко, а Шпачук... Що скажуть ті? Вони вже виразно вирікли над ним своє пролетарське прокляття. Бач, який він, той твій Шеремета... Куркульський синочок, мазунчик проклятий... З панночками до першого ряду пнеться, а вдає, що бідних батьків.

Директор та Варвара Сергіївна також його помітили. Він напівпідвівся і чемно їм вклонився. Але ті інакше про нього подумали. Можливо, їм згадались кращі часи, ніж теперішні. Можливо, їм пригадалось, коли вони ще були учнями гімназії, коли носили новенький однострій з блискучими ґудзиками і коли уважалось добрим тоном брати в театрі добрі місця. Можливо, згадалось директорові, коли то він був директором не української гімназії і йому не так часто доводилось чути, що немає чим платити за навчання, бракує харчів, немає того й того. Ось, подумав він, маю хоч одного порядного учня, що не буде морочити мені голову тими проклятими грошовими справами... Директор не тільки відповів Василеві на привітання, але й посміхнувся... Його мишачі вусики при цьому приємно поворушилися...