Антирадянські історії

Потім Ольґа Корольова розповіла кореспондентові «Комсомольской правды», що «Діма не міг залишатися байдужим до того, що творилося в Україні. Як тільки в листопаді минулого року почалася вся ця «заварушка» на Майдані, він намагався не пропускати жодної передачі, в якій висвітлювали події в Києві та інших українських містах. Він говорив, що якщо зараз не зупинити цих «бандерівців», які влаштували різанину в себе в країні, то вони доберуться і до Росії й убиватимуть наших людей».

На початку червня 2014 року в Липецькій області поховали чотирьох, в Ічкерії трьох, чотирьох в Інгушетії, кількох у Москві й Підмосков’ї, одного в Іваново. Судячи з уривчастих біографічних даних, це були люди різні за фахом, з різним досвідом, зокрема й військовою підготовкою. Більшість — цивільні люди без бойового досвіду. Деякі зовсім хлопчиська, як 22-річний Діма Корольов.

Зі всіх воєн за участю Росії на пострадянському просторі війна з Україною — найбільш «народна». Практично у всіх конфліктах, починаючи з 1992 року, брали участь так звані ополченці й добровольці — у Придністров’ї, Абхазії, Південній Осетії, Карабаху, Ічкерії і тепер в Україні. Не завжди конфлікти були виключно армійські, за участю професійної армії, але часто разом із військовими брали участь і найманці. На початку 1990-х років до Абхазії з’їжджалися воювати переважно жителі північнокавказьких республік, деякі з інших російських регіонів. На боці сепаратистів були казаки, кабардинці й балкарці, черкеси і карачаївці, осетини й інгуші. На боці грузинських підрозділів — українці. Перші місяці війни у Карабаху по обидва боки також воювали найманці. З азербайджанського летовища прилітав штурмовик з українським пілотом, у Карабаху літак збивала зенітна зброя, керована російським військовим.

Після розпаду СРСР для багатьох добровольців була одна мотивація — захистити близькі по духу і за походженням споріднені народи. Для адигів, кабардинців, черкесів і шапсугів такими є абхази. Однак в Абхазію поїхали і казаки, і чеченці, й інгуші. Через двадцять з гаком років багато хто з ветеранів-добровольців, як Ібрагім Яґанов, уважають, що романтизм воєнних років змінився розчаруванням. Абхазії допомагали ставати «незалежною державою», а вона залишилася російським протекторатом.

Серед добровольців в Абхазії були і не романтики, наприклад, чеченці й інгуші. Перше бойове хрещення там отримав відомий чеченський командир Шаміль Басаєв, за деякими даними, він пройшов вишкіл в ГРУ МО РФ. Ідейними найманцями були й казаки, провідники імперської політики, які вважали, що Абхазія має залишитися частиною Росії. З такою самою метою найманців скеровували захищати «російську територію» у Придністров’я.