Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Тоді, через рік після розпаду СРСР, для багатьох із «сірих гусаків» участь у сепаратистських конфліктах була «справою честі», вони готові були битися і помирати за збереження радянської території. На меморіальних кладовищах сепаратистських утворень можна побачити могили добровольців — їх продовжують шанувати, їм присвячують фільми і прославляють у телепередачах. Російських найманців за цих 20 років закидала доля й накази у ще віддаленіші краї, наприклад, у Сербію чи Сирію.
Участь російської армії в конфліктах на початку 1990-х років була найбезпосереднішою. Зброя була тільки у військових і з’являлася вона в загонах найманців цілком легально. Так само відкрито й офіційно діяли військові радники, які допомагали розробляти військові операції. Російське міністерство оборони розподіляло по колишніх радянських республіках арсенали й техніку — кому танки й літаки, кому — кораблі й гелікоптери. Всю цю техніку, якщо вона опинялася в «гарячій точці», використовували в сепаратистських війнах.
Пошуком, наймом і перевезенням добровольців займалися різні структури — від офіційних військкоматів до різних організацій, передусім, земляцьких. Для війни в Карабаху пошук добровольців у багатьох країнах здійснювала вірменська діаспора. Казані організації відправляли своїх добровольців. УНА-УНСО поставляла своїх вояків на війни в Абхазії та в Ічкерії. Тоді ще не було інтернету і громадською думкою ніхто не цікавився.
Нинішня війна на Сході України стала прикладом того, коли пошук найманців поставлений на серйозний, більш технологічний рівень. Окрім ветеранів різних воєн і членів націоналістичних організацій, найманцями в Україну приїжджають люди, які раніше не подумували вбивати й гинути на чужій землі. Романтизм найманців початку 1990-х років, що воювали за збереження СРСР, змінився романтизмом іншого сенсу — захист «русского міра». Ідеологічний привід для участі у війні мало чим відрізняється: зараз люди намагаються відчайдушно зберегти залишки «колишньої величі», без якої, як вони вважають, у Росії нема майбутнього, «Інакше все американці відберуть», — твердять російське телебачення і патріотичні сайти.
Нинішня війна в Україні здебільшого телевізійна, пропагандистська. Російське телебачення у всіх інформаційних програмах і ток-шоу наполегливо переконує російське населення в тому, що Росії та світові загрожують «український фашизм» і «бандерівці», які «вбивають безвинних росіян». Приблизно так само, як шість років тому про війну в Грузії. Окрім ненависті, пропаганда досягає бажаного результату — і в дорогу збираються добровольці. У Південній Осетії за півтора місяці до війни був створений табір прихильників молодіжної організації Євразійського руху. Наприкінці червня 2008 року неподалік села Кроз під Цхінвалі Євразійським рухом молоді (ЄРМ) було створено наметовий табір, у якому молоді люди вправлялися у стрільбі, пересувалися військовою технікою, наданою російськими військовими. Важливою частиною тренінгів стало вивчення інформаційних технологій — робота у блогосфері, створення сайтів, ведення інформаційної війни в соціальних мережах. Лідер ЄРМ Павєл Заріфуллін розповідав, що він приступив до формування загонів добровольців для надання допомоги Південній Осетії. Набір проводиться в Москві, Ростовській області і Кабардино-Балкарії.
Технологія, відпрацьована у Грузії, зараз задіяна в пошуку найманців для війни в Україні. Зайняті цим не лише євроазійці. Щоб захистити «русскій мір», до них приєдналися численні націоналістичні, право- і ліворадикальні організації та партії. Інформаційне забезпечення сепаратистів набагато потужніше і технологічніше, ніж шість років тому. Створено велику кількість сайтів, блогів і акаунтів у соціальних мережах.
Стараннями Путіна російське телебачення вийшло на рівень радянського — на каналах тільки один погляд і він суто офіційний, жодного опозиційного або пацифістського. Головний ньюсмейкер — Путін, чий рейтинг у червні 2014 року досяг 86 відсотків. За даними опитування «Левада-Центру», за інформацією про події в Україні «дуже уважно» стежать 20 відсотків, «доволі уважно» — 45 і «без особливої уваги» — 29 відсотків. «Добре» або «доволі добре» знається на подіях 41 відсоток опитаних. Такий самий відсоток вважає, що Росія має право захищати російськомовне населення за межами Росії. 45 відсотків опитаних за «пряму військову допомогу» або «військово-технічну підтримку».