Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Тож Вулиця неспокійно спала, доки однієї ночі біля пекарні Петровича, «Школи сучасної економіки» Ріфкіна, соціального клубу «Коло» і кав’ярні «Ліберті», та і в інших місцях, зібралися великі юрби людей, очі яких палали очікуванням руйнівного тріумфу. Таємним телеграфом блукали дивні повідомлення, і багато говорили про чужинські сповіщення, які ще тільки мали передавати; але більшість із них так і залишилися невідомими аж до часів, коли Західні землі було вже врятовано від знищення. Чоловіки в одностроях кольору хакі не могли сказати, ні що відбувається, ані що належить робити, бо ж темношкірим моторошним людям не було рівних у віроломстві і змовах.
А все ж чоловіки в одностроях кольору хакі завжди пам’ятатимуть ту ніч і напевно розкажуть своїм онукам про неї і про Вулицю, багатьох-бо з них тоді послали удосвіта на завдання, якого ніхто з них не очікував. Усі знали, що це гніздо анархії уже старе, що будинки руйнувалися під впливом часу, штормів і шашелів, а все ж те, що трапилось тієї літньої ночі, вразило всіх своєю страхітливою невідворотністю. Це було насправді неймовірне явище, хоча, зрештою, цілком природне. Ні з того ні з сього в ранню передсвітанкову годину будинки, що руйнувалися під впливом років, штормів і шашелю, здригнулися у жахливій конвульсії і завалилися, а після обвалу на Вулиці не зосталося нічого, окрім двох старовинних димарів і фрагмента міцної кам’яної стіни. І ніхто з мешканців не зостався живим під тими руїнами. Поет і мандрівник, які прийшли з величезною юрбою, привабленою цим видовищем, оповідають дивні історії. Поет каже, що незадовго до обвалу, коли він опинився на Вулиці, йому привиділися нечіткі обриси огидних руїн, а крізь завали проступав інший краєвид, на якому він розгледів місячну доріжку, гарні будинки, величні в’язи, дуби і клени. А мандрівник запевнив, що замість звичного уже смороду на нього війнуло ніжними пахощами розквітлих троянд. Але ж загальновідомо, що мрії поетів і розповіді мандрівників — то, найпевніше, вигадки.
Є люди, які гадають, що речі і місця наділені душею, а є ті, які вважають це вигадками. Сам я не берусь судити про це, а просто розповів вам про Вулицю.
Жахливий Стариган
То була ідея Анжело Річчі, Джо Чанека і Мануеля Сільви — навідати Жахливого Старигана. Цей старий мешкав на самоті у старезному будинку на Водній вулиці побіля моря, і те, що подейкували, нібито він водночас страшенно заможний і надзвичайно немічний, створювало вельми привабливе підґрунтя для людей такої професії, як ці панове. Річчі, Чанек і Сільва за родом діяльності були не хто інші, як грабіжники.
Так подейкували мешканці Кінґзпорта, і чимало вигадували про Жахливого Старигана, і, власне, саме ці вигадки зазвичай убезпечували його від уваги джентльменів на кшталт пана Річчі та його колег, попри майже підтверджений факт, що десь у своєму затхлому і давньому притулку він ховає практично неосяжний спадок. Насправді він був дуже химерною людиною, вважали навіть, що свого часу він був капітаном кліпера в Іст-Індії. Він був такий старий, що ніхто вже не пам’ятав часу, коли він був молодим, а ще був таким відлюдником, що заледве кілька людей знали його справжнє ім’я. Серед вузлуватих дерев на передньому подвір’ї його старої і занедбаної оселі він тримав дивну колекцію валунів, розташованих і розфарбованих таким чином, що вони нагадували ідолів у якомусь похмурому східному храмі. Ця колекція відлякувала більшість хлопчаків, котрі любили насміхатися з Жахливого Старигана через його довге біле волосся і бороду, або вибивати камінцями маленькі шибки у вікнах його помешкання; були й інші речі, що лякали старших і допитливіших хлопців, котрі іноді пробирались до хатини і зазирали у запилюжені вікна. Хлопчаки розповідали, що на столі у порожній кімнаті на першому поверсі багато дивних пляшок, і в кожній на нитці був підвішений маленький свинцевий тягарець. І казали, що Жахливий Стариган розмовляє з пляшками, звертаючись до них за іменами Джек, Шрамолиций, Довгий Том, Іспанець Джо, Пітерз, і Дружбан Елліс, і постійно, коли він говорить з пляшкою, маленький свинцевий тягарець всередині, ніби відповідаючи, вібрує.