Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
— ДУРНЮ, ВОРРЕН МЕРТВИЙ!
Вулиця
Є люди, які гадають, що речі і місця наділені душею, а є ті, які вважають це вигадками. Сам я не беруся про це судити, натомість розповім вам про одну Вулицю.
Цю Вулицю створили люди сильні і благородні: чудові, сміливі чоловіки нашої крові, які рушили в море, покинувши Благословенні Острови. Спершу то була просто вторована водоносами стежина, яка тяглася від лісового джерела до будиночків на березі моря. Пізніше, коли все більше людей приїздили на узбережжя і шукали місця, щоб осісти, вони будували хижки на північному боці Вулиці з міцних дубових колод і з кам’яною кладкою з боку лісу, бо чимало індіанців у хащах тільки й вичікували моменту, щоб випустити вогняну стрілу. А через кілька років забудували і південний бік Вулиці.
Угору і вниз Вулицею ходили суворі чоловіки у конічних капелюхах, з мушкетами і мисливськими рушницями в руках. Їх завжди супроводжували жінки в капелюшках і слухняні діти. Увечері ці чоловіки з дружинами і дітьми сиділи довкола величезних камінів, читали і балакали. Вони читали і балакали про дуже прості речі, але то були речі, які давали їм хоробрість і наснагу і допомагали з дня у день підкорювати ліси і обробляти поля. А діти слухали і осягали закони старовини, тієї дорогої Англії, якої вони ніколи не бачили, а якщо й бачили, то заледве могли пригадати.
Була війна, і після її закінчення індіанці більше не турбували Вулицю. Чоловіки, працюючи в поті чола, забезпечували процвітання своїх родин і були настільки щасливі, наскільки це було їм доступно. Діти виростали в достатку, і все більше сімей приїздило з Батьківщини, щоб оселитися на Вулиці. А тим часом підростали внуки піонерів і діти новоприбулих. Містечко стало містом, а хижки одна за одною перетворювалися на будинки — прості, але гарні будинки з дерева і цегли, з кам’яними сходами із залізними перилами і ліхтарем над дверима. Жоден із цих будинків не будували нашвидкуруч, бо ж вони мали служити багатьом поколінням. Усередині їх прикрашали різьблені каміни, ажурні сходи, вишукані елегантні меблі, порцеляна і срібло, привезені з Батьківщини.
Вулиця проникла у мрії молодого покоління і тішилася, коли її мешканці ставали ще заможніші і щасливіші. Де раніше були тільки честь і сила, зараз замешкали також смак і знання. До будинків увійшли книги, картини, музика, молодь вчилася в університеті, що здіймався над рівниною на півночі. Залишились у минулому конічні капелюхи і рапіри, мережива і білосніжні перуки; тепер бруківкою цокали копита породистих коней і гримотіли позолочені екіпажі, яких годі було полічити; на вимощених цеглою тротуарах стояли конов’язі.
Уздовж Вулиці росло багато дерев: величні в’язи, дуби і клени; так що влітку там тріпотіло ніжне зелене листя і чулися щебетливі пташині пісні. А позаду будинків пахтіли трояндові садки з доріжками і сонячними годинниками, які обіймав живопліт; уночі місяць і зорі чарівно осявали запашні квіти, які виблискували крапельками роси.
Тож після усіх воєн, лихоліть і нещасть Вулиця поринула у спокійний сон. Багато юнаків їхали геть, і деякі з них більше не поверталися. Замість старого прапора повісили новий, зоряно-смугастий. Але хоч люди й говорили про великі зміни, Вулиця їх не відчувала, бо її мешканці залишалися все такими ж, балакали про давні знайомі речі давніми знайомими словами. Дерева так само давали притулок співочим пташкам, а вночі місяць і зорі дивились на росяні квіти у трояндових огорнених живоплотом садках.
Час минав, і на Вулиці вже не видно було ні шабель, ні трикутних капелюхів, ні кучерявих перук. Дуже дивними тепер видавалися мешканці зі своїми прогулянковими тростинами, високими зачісками і короткими стрижками! Звіддалік чулися нові звуки — спершу клуби диму і скрегіт з річки за милю від міста, а тоді, за багато років, уже звідусіль долинали кіптява, гуркіт і брязкіт. Повітря було уже не тим, що раніше, але дух Вулиці не змінився. Вулицю створили кров і душі предків. Дух не змінився — ні коли люди розрили землю, щоб прокласти там дивні труби, ані коли наставили високих стовпів і натягли між ними дивні дроти. У Вулиці було стільки давнього знання, що минуле не можна було просто так відкинути.
Тоді настали лихі часи, коли багато тих, що колись знали Вулицю, перестали її впізнавати, а ті, хто знали її сучасну, не уявляли собі її минулого, і вони йшли геть; їхні голоси звучали грубо і різко, а вигляд і обличчя різали очі. Їхні думки теж протистояли мудрому, справедливому духові Вулиці, тож Вулиця мовчки занепадала, її будинків торкався тлін, дерева помирали одне за одним, а трояндові сади заростали лозами і бур’яном. Утім, одного дня вона знову відчула гордість, коли нею промарширували юнаки, хоч далеко не всі вони повернулися. Ті юнаки були зодягнені у блакитне.[32]
32
Мова йде про Громадянську війну у США та участь у ній Федерації північних штатів. Солдати Федерації носили блакитні однострої.