Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Емоції та почуття не виявляються ізольовано: розум необхідний, щоб судити наші дії. Це важливо з погляду еволюції, бо наш вид спочатку відчував емоції, яких наші предки навіть не уявляли собі. Пізніше прийшли почуття, себто частина роздумів про наші емоції. Усім цим керує інтелект, спираючись на знання й розуміння ситуацій. Отже, інтелект у людської істоти означає вміння домовлятися з емоційними реакціями, з одного боку, і зі знаннями й розумом — з другого. Проблема не тільки емоція і не тільки розум. Сам розум дещо сухуватий: його можна застосувати до деяких ситуацій нашого соціального життя, але не до всіх, далеко не до всіх.
♦ Ви показали, що, коли пацієнти позбавлені емоцій внаслідок пошкодження мозку, їм дуже важко діяти розсудливо. Що свідчить про те, що за нормальних обставин розум і емоції не ворогують…
Справді, це знов-таки справа перемовин. Людська істота нездатна повноцінно функціонувати тільки з допомогою розуму чи тільки з емоціями. Необхідні обидва. Розум певною мірою еволюціонував з емоцій, які залишаються на задньому плані, щоб нас задіяти в ситуації чи тримати на відстані. Заяви про те, що в житті слід розраховувати тільки на розум або тільки на емоції, — оце велика дурість!
♦ Як пояснити, що дуже розумні люди, іноді дуже освічені, можуть вірити в цілковиті дурниці, часом небезпечні?
Слід прийняти той факт, що в безмежній складності людської істоти ми маємо величезну кількість знань, але також неймовірно широку палітру можливих реакцій. З того, що психологія та нейронауки розвивають загальні моделі людського функціонування, не варто робити висновок, що всі ми функціонуємо однаково. Це було б дуже великою помилкою, і дуже небезпечною. Так, усі ми люди і як такі заслуговуємо на повагу, свободу й турботу. Але при цьому ми надзвичайно різні, кожен зі своїм поведінковим репертуаром, власним інтелектуальним стилем, емоційним стилем, зі своїм темпераментом.
Деякі з нас дуже дивакуваті, енергійні й прокидаються вранці, співаючи, інші ж воліють далі спати. Нам слід визнати це майже безкінечне розмаїття. І на додачу ми живемо не самі, а поміж інших людей, в певній культурі, яка зумовила наш розвиток. Отже, через це різноманіття цілком можливо вірити в ідіотські речі, неправдивість яких знаєш у науковому й статистичному плані. Ми всі такі різні, що навіть говорити про західну культуру проблематично. Ми живемо радше в мікрокультурі. Французька культура, американська культура — і це вже надто загально. Звісно, можна легко розпізнати деякі риси як типово французькі чи американські, але це тільки стереотипи: треба ще зважати на підрозділи наших соціальних груп приналежності, традицій, норм поведінки. Це здається складним, але реальність просто така, що нас не можна окреслити стереотипами. Принаймні не треба.
♦ Ваша остання книжка, «Дивний стан речей», — про біологічні корені культури. Чи не здається вам, що сьогодні, у нашій глобалізованій культурі, ми живемо в золотий вік дурості?
Важко сказати! На мою думку, так і ні. Ми в наш час не знаємо всього, але знаємо значно більше, ніж будь-коли. Надбання наукових знань про біологію, наприклад, про клімат, про фізику, про людські хвороби, як-от рак, ніколи не сягали таких вершин. Ми зробили величезний поступ. І водночас, через той спосіб, яким до нас доходить інформація, переважно через цифрове спілкування й соціальні мережі, ми живемо також у час, коли нас легко обдурити, вплинути на нас помилками чи брехнею. І знов-таки, не можна дати однозначну відповідь. Це залежить від того, хто ви і де ви. Наші знання суттєво більші, ніж десять років тому, значно більші, це безперечно, але ми є об’єктом потоків цільової дезінформації. Це дуже суперечливо. Цей час водночас найкращий і найгірший для дурості.
♦ Нейронауки, що зараз процвітають, не бувають часом дурними чи небезпечними?
Хоч там як, вони нас дуже цікавлять: ми хочемо знати, які ми, як функціонують наш мозок, наш дух і наша біологія, що й пояснює таку популярність нейронаук. Коли якась дисципліна на такому піку моди, є ризик, що цим зловживатимуть несумлінні практики. Є вочевидь хороша й погана наука, але це не питання дурості. І я не думаю, що нейронауки в цілому гірші за фізику, кліматологію чи всяку іншу науку.