Чому люди тупі? Психологія дурості

Справді, ці слова, які відриваються від своїх референтів і від власної концепції, уникають певною мірою долі звичайних слів. Тому що слово по суті завжди проблематичне: його значення залишається відкритим і може бути предметом переговорів між двома співбесідниками[70], які спиратимуться по черзі на його більшу чи меншу відповідність референту чи на його концептуальну узгодженість, щоб стверджувати або заперечувати, що в тому чи іншому випадку воно правильно вжите, що йдеться про належне слово.

З цього погляду мовлення — одночасно діалектична реальність і діалог, і тільки такий тиранічний індивід, як Шалам-Балам із Задзеркалля, міг заявити, та ще й «майже глузливо»: «Коли я вживаю якесь слово, […] воно означає саме те, що я хочу, — не більше й не менше»[71]. Саме так чинять дурні в ролі ідеологів. Їхні слова, визначені самовільно і відтак безвідносно до інших, закриті до найменшої дискусії. І це крайнє викривлення мови, бо остання може бути тільки спільною.

Ці слова, як і сам дурень чи ідеолог, за природою нечутливі ні до різноманіття дійсності, ні до різних поглядів[72], ці слова також одягнені в шори. Вони означають «не більше й не менше» того, що владно вирішив (вирішила) той чи та, хто їх вживає, аж ніяк не зважаючи на інших співбесідників, не більше, до речі, ніж на традицію, відображену в словнику. Якщо вищезгадана особа (яка, нагадаймо, хвалиться, що не має жодного співчуття) вирішує, що слово «вбивця» найліпше підходить для означення професії м’ясника, що ж, це слово, що стає автореферентним — відсилає до самого себе через безпідставність свого означення, — саме це й означатиме. Але такі слова тоді вже перестають насправді бути словами; це радше однозначні сигнали, сенс яких не підлягає тлумаченню.

Однак, через дивний парадокс, ці слова-сигнали, які авторитарно нав’язуються в розмові, стають де-факто необговорюваними, бо їх більше не можна обговорювати. Отож їх можна або прийняти без обговорення, або… не приймати, але на свій власний страх і риск.