Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Найгірші медійні маніпулятори? Медіа!
♦ З вашої книжки «Повірте мені, я брешу: сповідь медіа-маніпулятора» виходить, що одне з базових правил маніпулювання великими інформаційними сайтами, хоч як парадоксально, — спочатку поцілити зовсім маленькі.
Справді, треба спричинити ефект снігової грудки, націлившись на маленькі блоги, чию «інформацію» — перебільшену, неточну й суперечливу — підхоплять більші сайти, і так далі. У США майже 100 % журналістів шукають інформацію в блогах: однак більшість цих інтернет-сторінок не мають на меті домогтися довіри читачів і протриматися сто років, як New York Times. Їхня мета, натомість, — стати вірусними якнайшвидше і в будь-який спосіб. Їм треба будь-що помпувати трафік і рекламні надходження, щоб перепродатися. Є, звісно, й інші способи використання інтернету для створення облудної інформації: наприклад, підробити статтю «Вікіпедії» чи заплатити авторам твітів, щоб вони твітнули те, що вам підходить. Я дуже часто так робив.
♦ Ви пишете, що для того, щоб привернути читачів, треба сформулювати заголовок як запитання, що містить брехню, але без знака запитання. Про нього згадуватимуть без знаків пунктуації, хоч там як…
Якщо ви бачите запитання в яскравому заголовку, відповідь завжди «ні». Інакше його не поставили б у заголовок. Автори умисне обманюють публіку, тому що їм треба її привабити, незалежно від якості статті. Якби читачі платили за те, щоб її прочитати, то розгнівалися б і вимагали повернення грошей. А що візьмеш з безплатної статті? Не можна забрати назад ваш клік. Отже, завдання в тому, щоб набрати якнайбільше кліків, щоб догодити рекламодавцям і підняти ринкову ціну сайту.
♦ Яка, на вашу думку, найнеймовірніша маніпуляція в інтернеті?
Найбільше вражає навіть не якась подія, і навіть не теорії змов щодо вбивства Кеннеді чи терактів 11 вересня, а те, як це функціонує щоденно з мільйонами маленьких маніпуляцій і дрібних обманів, постійних і невловимих. Люди довірливо отримують інформацію від некомпетентних авторів, і ніхто не дивується, що такі люди, як я, ловлять ЗМІ у їхню власну пастку. Немає нічого буденнішого за спроби маніпуляцій. Дивно, натомість, те, що ЗМІ майже нічого не роблять, щоб цьому протистояти, і що це нікого не вражає! І якщо якийсь тип заробить сто тисяч доларів, створивши фейковий хайп у мережі, багато хто подумає: «Який спритник!» Ми майже радіємо за нього. І великі ЗМІ цілком свідомо беруть у цьому участь.
♦ Можливо, люди дозволяють собою маніпулювати — за умови, що обличчя збережене і вони не почуваються через це приниженими, — бо вони добре проводять час?
Публіка, без сумніву, полюбляє сенсації, і в глибині душі ми справді часто задоволені, обманувшись. Крім тих випадків, коли йдеться про маніпуляції політичного характеру. Але цікаво, що деякі найогудніші дії урядів супроводжуються мовчанням ЗМІ.
♦ У фільмі «Хвіст крутить собакою» Роберт де Ніро й Дастін Гоффман вигадують американо-албанську війну, яка є тільки медійним димовим екраном. Послухати вас, такі речі цілком можливі…
Саме це й зробили США з Іраком 2003 року! Дік Чейні злив інформацію одному журналістові New York Times, а потім спростував її на телебаченні. Так віце-президент привернув увагу до псевдоінформації. Усі розмови обертаються довкола неї, і головне — усі передові статті. Гру зроблено! Якщо я можу сам від початку до кінця вигадати рекламну кампанію, то чому б політику не придумати історію про свого суперника чи одному урядові про інший?
♦ Мов ті самовтілювані пророцтва, коли вигадані ЗМІ історії стають правдою?
Так, і справді лякає кількість важливих рішень, які базуються на помилковій чи маніпулятивній інформації. Якщо розійдуться чутки про те, що в Apple проблеми, акції компанії упадуть, бо люди в це повірять. Вигаданий світ впливає на реальний. І це жахливо. Попри висвітлення в ЗМІ, ми, наприклад, не маємо жодного уявлення про те, що насправді відбувається між США і Північною Кореєю. Якась подія утримує нашу увагу протягом двох тижнів, потім ми її геть забуваємо й перемикаємося на щось інше. Може, великі заголовки й лишаються в пам’яті, але справжня суть події, її реальні наслідки й висновки з неї випадають з пам’яті. Ніхто не в змозі дійти єдиної думки щодо теми, хоча всі її обговорювали.