Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Селяни визнають авторитет голови, побоюючись його владних методів. Він вдається до вимагання й інших форм господарської експлуатації, призначає на свій розсуд людей на громадські роботи й поводиться як сексуальний хижак стосовно селянок. Влада, яку він представляє в селі, цілком ґрунтується на імперських методах і підтримці комісара, освячена владою метрополії[100]. Символічні жести поваги маскують реальне незадоволення селян.

Рідний син голови, Левко, розлючений через його заборону на одруження з Галею (голова сам зацікавлений нею), підбурює інших молодих козаків на нічні веселощі за рахунок пихатого тирана, якому всі вони хочуть збити пиху. Розлючений їхніми витівками, включно з грубими піснями, в яких висміюють його і його владу, голова вибухає: они, дурни, забрали себе в голову, что я им ровень. От думают, что я какой-нибудь их брат, простой козак!.. А что до этого дьявола в вывороченном тулупе [один із жартівників — Е. Б.], то его, в пример другим, заковать в кандалы и наказать примерно. Пусть знают, что значит власть! От кого же и голова поставлен, как не от царя? (ПСС 1, 170—171). Таким чином, представник імперської влади стикається з низовими силами громади. Щоб продемонструвати свою незгоду, сільські козаки влаштовують щось на кшталт досить добродушного та ненасильницького спротиву. Погляд запровадженої зовні політичної влади стикається не лише з неофіційними відмінностями та престижем (таким, як у Фоми), що органічно з’являється всередині спільноти, а й із демократичними принципами, представленими козаками, яких Гоголь незабаром зобразить у «Тарасі Бульбі» та своїх творах про українську історію.

Натяки на ці демократичні козацькі цінності, що їхнім наріжним каменем є свобода, вже з’являються у повістях із Диканьки. Левкова промова-звинувачення голови у зловживаннях знаходить миттєву підтримку серед козаків: Он управляется у нас, как будто гетьман какой. Мало того, что помыкает, как своими холопьями, еще и подъезжает к девчатам нашим… Что ж мы, ребята, за холопья? Разве мы не такого роду, как и он? Мы, слава богу, вольные козаки! Покажем ему, хлопцы, что мы вольные козаки! (ПСС 1, 164). На відміну від влади гетьмана, обраного самими козаками (це було скасовано Єкатєріною Другою в 1764 році), голова виконує функції імперського лакея. Перспектива виступу проти нього розпалює в молодих людях традиційну козацьку нестриманість і повагу до свободи: Что за роскошь! Что за воля! Как начнешь беситься, — чудится, будто поминаешь давние годы. Любо, вольно на сердце; а душа как будто в раю. Гей, хлопцы! Гей, гуляй! (ПСС 1, 164). Голову могла привабити влада, санкціонована імперією, але молоде покоління, схоже, більшою мірою тяжіє до стихійної влади вцілілого козацького етосу.