Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
В городе Глухове собрался народ около старца бандуриста, и уже с час слушал, как слепец играл на бандуре. Еще таких чудных песен и так хорошо не пел ни один бандурист. Сперва повел он про прежнюю гетманщину за Сагайдачного и Хмельницкого. Тогда иное было время: козачество было в славе; топтало конями неприятелей, и никто не смел посмеяться над ним. Пел и веселые песни старец и повоживал своими очами на народ, как будто зрящий; а пальцы, с приделанными к ним костями, летали как муха по струнам, и, казалось, струны сами играли; а кругом народ, старые люди, понурив головы, а молодые, подняв очи на старца, не смели и шептать между собою.
«Постойте», сказал старец: «я вам запою про одно давнее дело». Народ сдвинулся еще теснее, и слепец запел… (ПСС 1, 279)
На відміну від часів, що про них співає старець-бандурист, козацька слава тепер мертва, а козацтво ліквідоване. Втім, хоч його золотий вік і позаду, пам’ять про козацтво оживає за допомогою мистецтва бандуриста. Це мистецтво справляє потужний вплив на людей — дехто з них особисто спостерігав занепад цієї епохи (старі похилили голови). Образ молодих людей, які вичікувально дивляться на співця, свідчить про те, що відроджена піснею історична пам’ять несе потенціал, наснажливу силу, яка, можливо, здатна мотивувати молоде покоління на пошуки власної «слави».
Сцена з бардом у романі сера Вальтера Скотта «Веверлі» (Waverley), яка видається підтекстом для сцен із бандуристом у Гоголя, натякає на подальше прочитання, в якому наголошується сучасна значущість барда для його спільноти. Бард Скотта також грає роль пристрасного хранителя національної пам’яті, яка функціонує як рушійна сила для сучасного. Його історичні ландшафти пропонують «заклики до [шотландців] пам’ятати й повторити дії своїх предків»[98]. У «Страшній помсті» дійство бандуриста має об’єднавчий вплив на спільноту. На відміну від внутрішніх розбіжностей і чвар, які заважають світові Данила, Івана та Петра, образ народу, який зібрався послухати пісню, підкреслює спільність і єдність, що характеризувала українців в інших повістях «Вечорів». Чотири рази повторене слово народ у піднесеному стилі цього фрагмента набуває підтексту «людей». У граматичному плані його використання змушує розуміти народ як єдине тіло, як це відбувається під час інших подій у спільноті «Вечорів», таких як весілля. Об’єднавча сила історичних ландшафтів бандуриста примушує, щоб цей народ сдвинулся еще теснее.
У гоголівських «Вечорах» домінує безжурний настрій, тому так само репертуар бандуриста також включає чимало веселих пісень. Проте саме історична сага вражає слухачів старого бандуриста найбільше. Закінчивши її, він уже снова стал перебирать струны; уже стал петь смешные присказки про Хому и Ерему, про Сткляра Стокозу… но старые и малые всё еще не думали очнуться и долго стояли, потупив головы, раздумывая о страшном, в старину случившемся деле (ПСС 1, 282). Повість «Страшна помста» відіграє ту саму роль у гоголівському циклі, що й пісня бандуриста у його виконанні. Хоч і оточена гумористичними та легкими розвагами, ця повість має на меті спонукати своїх читачів зупинитись і замислитись над «страшними справами старовини» у трагічній українській історії. Аж ніяк не будучи мужицьким набродом, українське суспільство поділяє славне, героїчне минуле, вважаючи таких, як Данило — людьми з «козацьким серцем» і «благородним тілом», які «проливали свою кров» (ПСС 1, 267). За допомогою скарбів народного епосу це минуле зберігає свою живу силу. В епоху, коли потужний потенціал для національного самоствердження вбачався у древніх, вигаданих або справжніх епічних традиціях, таких, як «Пісні Оссіана» або фінська «Калевала», образ українського бандуриста, який завершує гоголівську повість, не міг не відіграти подібної ролі.
Україна в Російській імперії
Епоха між занепадом козацької України та русифікованим сучасним української шляхти, особливо ера Єкатєріни Другої, з’являється у віньєтках, вбудованих у чимало повістей із Диканьки. Вони зображують динаміку взаємин України з імперською Росією як сповнену напруженості. Ця проблема розв’язується із вальтер-скоттівським гумором і схильністю до подолання історичних чвар за допомогою домашнього затишку: в повістях порушуються несерйозні соціальні проблеми й делікатне питання української автономії. Однак гоголівська езопова мова, сповнена гумору, забезпечує лише тонкий наліт, за яким простягається яскрава картина нерівності та розламів російсько-українського політичного організму.
98
Walter Scott, Waverley (Harmondsworth: Penguin, 1985), 173, 165. Дійство гоголівського бандуриста досить виразно нагадує скоттівського барда. Гоголь міг позичити російський переклад «Веверлі» 1827 року з бібліотеки Трощинського або купити копію в петербурзькій книгарні (Чудаков, Отношение творчества Н. В. Гоголя, 151).