Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— У цьому немає нічого дивного, ми зараз вам пояснимо все, як є.
І тут вони у вельми дивній формі стали розповідати про себе ошелешеному сторожеві. Сцена була досить комічна. Один з них, височенний, з кощавим обличчям, починав фразу урочистим патетичним тоном, а його приятель, жвавіший на вдачу, поспішав завершити її, наче коміки, що розігрують репризу.
— Ми фотографи, — розпочав високий.
— І аматори-детективи, — докінчив низенький.
— Ми виконуємо свої професійні обов'язки…
— В інтересах суспільства.
Так сторож урешті-решт дізнався, що вони замалим не його колеги і що належать до префектури поліції, де працюють як агенти, а таємниче приладдя, яке вони носять під своїми широкими плащами, — не що інше, як фотоапарати.
Однак навіщо воно їм здалося і за ким, власне, вони стежили?
Сторож цього випитати не зміг, і якщо його співрозмовники охоче розповіли про свій фах, то ніяк не пояснили свої дії в Булонському лісі та авеню Мадрід.
Що ж лишалося робити сторожеві? Не приховуючи свого розчарування, він відпустив поліційних агентів-фотографів.
— Ідіть робіть своє діло, я виконував свої обов'язки, розпитуючи вас, бо вигляд у вас був підозрілий.
І тоді ці типи в зім'ятих капелюхах та довгих плащах повернули назад і щезли поміж дерев Булонського лісу.
Минуло кілька днів. Якось по обіді Ме Тірело, повірений при цивільному суді департаменту Сена, контора якого містилася в передмісті Сент-Оноре, повернувся з Палацу правосуддя набагато раніше, ніж звичайно.
Це вразило й збентежило клерків, які, знаючи, що хазяїн, як правило, не повертається раніше п'ятої години, грали в карти чи збиралися йти на іподром, де мали відбутися кінські перегони.
Ме Тірело був маленький, завжди збуджений меткий чоловічок, контора якого процвітала. Він мав численну багату клієнтуру, і молодий повірений, — а йому, може, й тридцяти не було, — умів поєднати безмірну добродушність з надзвичайною компетентністю.
Говорили, що йому немає рівних у тому, щоб підготувати судову справу й висвітлити її найтемніші й найзаплутаніші обставини.
Тільки-но Ме Тірело вернувся до свого кабінету і в конторі знову запанував порядок, як наймолодший із клерків, що водночас і прислуговував, вибіг на дзвінок у передпокій, звідки відвідувачі могли потрапляти прямо до кабінету хазяїна, не заходячи до великої кімнати, де сиділи клерки.
Хлопчак відчинив двері й, повернувшись від Ме Тірело, з таємничим виглядом оголосив:
— Ой яка розкішна жінка щойно зайшла до хазяїна… Ой яка ляля!
І він уже зібрався змалювати її в деталях завжди охочим його слухати колегам, та старший клерк суворим тоном осадив балакуна:
— Коли ти й далі обговорюватимеш наших клієнтів, то я виставлю тебе за двері.
Погроза справила своє враження, і хлопчина замовк. А в кабінеті повіреного розпочалася розмова між ним і його відвідувачкою.
Це була гарна, елегантна жінка, звичайно, з вищого світу. Вбрана в темне, вона приховувала риси свого обличчя за білою з кольоровими візерунками вуалеткою.
Ме Тірело, який був вражений бентежною чарівністю цієї жінки, пометушившись за своєю звичкою й без будь-якої потреби походивши по кабінету, сів, нарешті, за величезний письмовий стіл, що стояв посередині кімнати.
Молода жінка, влаштувавшись у кріслі навпроти нього, підняла вуалетку й спитала:
— Ну як, метре Тірело, що у вас нового? Повірений уклонився.
— О мадам, у мене завжди є якась новина, бо щодня щось та відбувається, і в міру того, як час спливає, ми неухильно наближаємося до мети, яку собі поставили.
На ці туманні слова клієнтка відповіла різким нетерплячим жестом.
— Звичайно, це так, — погодилась вона, — але я була б дуже рада дізнатися про те, що саме ви називаєте «новиною».
— Ось дивіться. — І Ме Тірело розгорнув теку, з якої висипалася купа різних кольором і розміром папірців. — Передусім тут виклик у суд з викладом претензій. Може, ви хочете прочитати?
— Ні, спасибі, я вже давно знаю все це напам'ять.
І виявляючи своє знайомство з юридичними процедурами, вона спитала:
— Справу вже подано в суд?
Ме Тірело підніс руки догори.
— Ще ні, добродійко, ще ні… Не треба ставити воза перед кіньми, ми повинні спочатку пройти через усі звичайні формальності. Проте з огляду на мої зв'язки в Палаці правосуддя, я можу вас запевнити, що процес завершиться дуже швидко, особливо якщо ваш чоловік не чинитиме спротиву. Я певен, що голова суду нам сприятиме.
Жінка, здавалося, була задоволена запевненнями свого співрозмовника. Після короткої мовчанки вона сказала: