Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Їх видавав навіть не одяг, а манери: підняті плечі, злодійкувато нахилені голови і погляди, такі… «нам тут всє далжни». Хлопці у спортивних штанах і коротеньких куртках очевидно були спортсменами. Їхні пики не були спотворені надлишком інтелекту, і налаштовані вони були серйозно. Побачивши трьох майданівців, що аж ніяк не вражали спортивними статурами, посунули до них.
Дрібний Малюк жалібно глянув знизу вгору на Бачу, ніби розгубившись. У того, не зважаючи на холод, груди були нарозхрист, ніби він виставляв на огляд свій десантний «тєльнік»[61]; руки, як у штангіста не сходились вздовж тулуба і були розведені в сторони. Так він і застиг на місці: по-дитячому добре обличчя з ясними голубими очима посміхалось назустріч цим добрим мешканцям Антимайдану. Дід, котрий все це сприйняв по-серйозному, сказав у рацію: «Викликає Дуб. Нижній поверх».
— Ти чьо там, казззьол? — кинувся до нього тітушка.
— Стаять! Е! — підхопили інші, грізно направляючись до цих трьох. — Щяс ми вас убівать будєм, казли майданутиє! Ви чьо тут устроілі, рагулі! Ми с «Аплота»! Блядь, парвьом вас всєх нахуй!
Можливо, тітухи розраховували, що хлопці кинуться навтьоки, але цього не сталось… Вони зачаровано стояли на місці. Малюк глянув на них ще жалісливіше і навіть винувато зробив півкроку назад. Його сумні очі, обрамлені великими темними колами, наче переконували, що він ось-ось заплаче. Мабуть, це ще більше завело тітухів, тому вони пришвидшили крок… Малюк ще раз з надією подивився на Бачу, ніби просячи: «Дядя великий, захисти мене». Але той стояв, посміхаючись на всю свою чималеньку мармизу.
Тітушки за крок до них… Дід став у стійку…
Та враз Малюк підскочив і з розгону 37-м розміром свого кованого черевика, втулив найближчому в голову, крутнувся в повітрі, мов кіт, і красиво, як у кіно з Джекі Чаном, врізав іншому нападнику лівою ногою в горло. Ці нещасні 50 кілограмів вирубали двох бійців «Аплоту» майже вмить. Відскочивши назад, Малюк став у стійку і знову запитально глянув на Бачу, чи він раптом не стане його сварити за це неподобство. Але той був зайнятий, йому було не до педагогіки. Бача бив по-чоловічому чесно, як вчили в сільському клубі після танців — з розгону в вухо. Перший тітушка, котрому він влупив, мабуть, вчився падати в каскадерів голлівудських фільмів. Він так неприродно, але мальовничо легко злетів угору, що падаючи набрав прискорення й пролетів метрів п’ять. Свідомість він втратив ще від удару, тому лупнувся і спиною, і головою об бетонну підлогу з усієї дурі.
Дід навіть дещо розгубився від такого повороту подій, як розгубилися й тітушки. Але в азарті бійки за інерцією мчали вперед, в атаку на «майдаунів». А даремно. Один з перекошеною рилякою все ж вирішив не випробовувати долю і метнувся у ноги Бачі, щоб повалити його, інший спробував ударити його кулаком у голову. Та Бача такими «аплотівцями» явно закусював до сніданку. Він перехопив хулігана за пояс однією рукою, підняв і ним же з розгону прибив іншого, що «пройшов у ноги»[62], по хребту. «Два в одном», — прогарчав. Обоє, важко хекнувши, розпласталися на бетонній долівці. Єдиний антимайданщик, котрий кинувся до Діда (або намагався обійти його, щоб ганебно втекти з місця побоїща), був звалений ногою в дих. Тут же.
Коли прибігла підмога, диспозиція була такою: Дід і Малюк винувато стояли під стіночкою, споглядаючи як Бача стягував на «малу купу» «аплотовцов». Вони були не те, щоб сконфужені чи контужені. Вони були паралізовані, шоковані до німоти тим, що таке з ними сталось. Тому безвільно дозволяли Бачі тягнути їх за ноги по брудному, закривавленому бетону і кидати одне грішне тіло на інше. Вони навіть не ойкали і не стогнали, хоча там вибитих зубів, зламаних ребер і вивихнутих щелеп вистачало і спонукало до стогону. Вони навіть не намагались пручатися чи втікати. І їх можна було зрозуміти. Це з погляду Діда все було красиво, як в кіно. А з їхнього… Маленький апокаліпсис — тут і вже. Лишнє писнеш — і це жахіття може повторитись.
Коли підбіг Мишко, на чолі свого невеличкого війська, розчаровано запитав:
— Для чого вам ці п’янюги?
— Обіллєм бєнзіном і спалимо к хуям, — заржав Бача.
— Братуха, может, нє нада? — простогнав знизу один із повалених противників.
— Нада, Фєдя, н-нада, — процитував Бача відомий фільм.
61
Тільник — спідня сорочка із горизонтальними синіми і білими смужками, зазвичай трикотажна. Використовується в ВМФ, у морській піхоті, а також у десантників. Колишні десантники люблять одягати «тєльніки», щоб показати свою належність до елітних військ.
62
Борцівський термін Double Leg або «прохід у ноги», складна бійцівська техніка, коли боєць намагається повалити противника на спину, впавши перед ним на коліно, одночасно перехопивши обидві ноги за литки, потім противника потрібно трішки підняти і штовхнути плечем… У випадку з Бачею, вагою у 130 кг, це була велика помилка тітушки.