Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Я йду, — повідомив він і закашлявся.
— Нє, не підходиш для такого діла, — вирішив Дід. — Тітушки будуть розбігатись, коли тебе побачать.
— Я такий страшний? — криво посміхнувся Морпєх.
— Подумають, що ти туберкульозник і хочеш їх заразити.
— Да, ти остаєшся, — погодився з Дідом Мишко. — З твоєю одишкою… Єслі придеться убігать от мєнтов, кого народ буде спасать первим? Мене, канєшно, бо я Камандір. Тобі прийдеться оставаться на растірзаніє львам-е-е-е, заплутав мене Дєд со своєй Африкой. На растірзаніє гієнам, тьху, тітухам!
— Так ліпше тебе кинути, Камандір, в тобі живого вєсу сто тридцять кеге, — посміявся Морпєх. — А в мені тільки сімдесят. Кого легше нести?
— Воно-то, канєшно, да. Но я більше сєкрєтів знаю, потому мені в плєн нельзя. Питок не витримаю, все розкажу: як часто міняє батарейки на сцені Руслана, скільки у нас на Майданє туалєтів, з якой періодичністю ходить опорожняться срєднєстатістічєскій майдановєц. Всі сєкрєти видам! І нехай вони іспугаються моїх слов!
— Морпєх… — пояснив Дід. — Просто ти з мортиркою і з Борькою засвічений. А ви ще й на «Груші» нормально так пошмаляли. Тому вам краще до повної перемоги Майдану за периметр не потикатись. Ви бажаний трофей для мусорів…
— Сьогодні артилерія іде в наряд на кухню, — сумно зітхнув Борька.
— І шоб відро олів’є нарубали… стрєлятєлі, — заржав Бача. — Богі войни…
— Всім узять рації, — Мишко виклав на стіл передавачі. — Дєжурна група в палатці на підхваті. Тільки де замєс — самим не влазить, визивать підмогу. Мій позивний — «Первий», остальні — по книзі Дюма «Три мушкєтьора»: «Атос», Партос», «Араміс».
— Нє, я їх путаю, — не погодився Бача. — арахіс, анархіст, каратіст… Я буду «Дубом». Всьо, я «Дуб», — Бача, завжди готовий до «любого кіпєша, кромє польотов на Луну», звівся і пішов на вихід.
— «Дуб» так «Дуб», — знизав плечима Камандір. — Тоді треба видумать новий пароль, шоб між своїми не побиться…
І перша група добровольців рушила на полювання…
Минулої ночі менти все ж погнали тітушок на майданівців. Декілька груп цих почвар спробували свої сили з боку вулиці Городецького і Інститутської. Вони побили кількох жінок, які несли продукти на Майдан, пограбували ні в чому невинних перехожих, бо вони — кияни, отже «біндєравци»; виловили і відвели в Маріїнський парк більше десяти майданівців. Їхня доля й досі не відома…
Лідери Майдану та їхні посіпаки зі сцени саме закликали не чіпати тітушню, а тих, кого все ж взяли в полон, наказали здавати в комендатуру Самооборони. Зазвичай їх відпускали, навіть не перерахувавши ребер.
— Гуманісти, блядь, — сказав на те Бача і зі своєю невеличкою групою, до якої увійшли Дід і Малюк, зайшов до торговельного центру.
На першому поверсі було тихо, тільки охоронець бару і продавці в магазинчиках.
— Вони-то, еті, шо нас учать як нам не пиздить беркутов і тітушок, понятно за шо боряться, — за власть і за бабло, а ми? — продовжував бухтіти Бача, пояснюючи Діду свою життєву філософію. — Вони потім прийдуть до власті, як ото Ющ, вилізуть нам на шию і ноги звісять. А потом оп’ять нам Яника приведуть, вже в третій раз. А він нам скаже: «Здраствуйтє, а я ваш новий пєрзідєнт». І дасть нам таких дроздов, шо солов’ями запойом. А нам зараз даже уїбати тітушку не розрішають. Я на це не підписувався. Пиздить мразь, так пиздить. Не вони нас должні бить, а ми їх. Я для цього на Майдан прийшов. А нас вже два місяці тримають на прив’язі й танцульки всякі-разні нам показують. З фонаріками.
— Братуха, — погодився з ним Дід. — Це велика гра. Люди, котрі приходять на танцюльки, вони ж нас підтримують. Створюють масовку… Реально тих, хто буде боротися, мало. Такий закон природи…
— Ведуть корові бугая, а зоотехнік нахуя? — відмахнувся Бача. — Щє лисий чорт з мавзолєя[60] казав, шо рєволюцию в бєлих пєрчатках не дєлають. А нас скоро з такими майданами не то шо в білі перчатки одінуть, ще й падеде заставлять танцювать в балєтних пачках… На барікадах, шоб тітушня з беркутами зі сміху повсерались.
— Тобі це не світить, — запевнив Дід. — На твою божественну фігуру балетної пачки не знайдуть.
— З двох парашутів пошиють, — заржав Бача.
Проводячи таку високоінтелектуальну бесіду, вони звернули за ріг довгого коридору, що вів півколом до виходу і тут, метрів за двадцять, побачили тітушок. Ті стояли біля бокового входу до торговельного центру, збуджено тупцювали на місці та обговорювали якісь свої грішні справи. Мабуть, очікували жертву — випадкових майданівців. Навіть коли б хто давав голову навідріз, стверджуючи, що це не тітушня, йому не можна було би повірити. Це були вони, красіві. Шестеро.
60
Лисий чорт з мавзолєя — Лєнін.