Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
— Ненавиджу, — прошипів він, поринаючи у густий вечір, що став огортати бориспільську трасу. — Ненавиджу…
Тітушня
21 січня у взводному наметі народу було вже чималенько. Повернувся Дід, пригнали запаковані продуктами і військовою амуніцією «христинівські». Вони були налаштовані на бійку, але нині на «Груші», після буремної ночі, запала пауза. Між майданівцями і мусорами стали священики і зупинили бойню. Вони із самого ранку майже непохитно стояли на морозі, рухаючись тільки час від часу, щоб осінити ворогуючі сторони хресним знаменням. Мороз дужчав, і їм було нелегко. Утім, вони стояли.
Обидві сторони конфлікту отримали паузу, щоб зализати рани і краще підготуватись до нових боїв. Лідери опозиції спробували домовитися з Яником про переговори, але той нічого не відповів на їхні пропозиції.
За два минулих дні безвісти пропали десятки майданівців. Усі говорили про те, що серед повстанців є «двохсоті», але їх не фіксували, як втрати на Майдані. Вони просто зникали зі «швидкими», котрі забирали тіла з Грушевського. Чому про це ніхто не говорить — загадка. Намагаються дізнатися правду окремі журналісти. Політики на сполох не б’ють. Мабуть, поки це їм не вигідно.
Вчора мусора так лупили з помповиків, що лазарети Майдану і Михайлівського собору були переповнені «трьохсотими». Тільки в сусідній медичній палатці лікар витягнув під час операцій кілька десятків куль «блонді», саморізів, що мусора примотували до гранат, а ще — жакани і навіть саморобні пижі. Один такий пиж виявився зробленим зі старої ганчірки і мав завдовжки з метр. Його витягли з сідниці одного старого афганця. Це був унікальний випадок — з пижем і тим, як він увійшов у тіло. Також траплялися уламки від бойових гранат РГД-42. Чомусь і про це політики мовчать. Так, згадують «окремі випадки», коли у них беруть інтерв’ю. Зате говорять журналісти і стримери.
Також серед майданівців ішов поголос про серйозні жертви серед мусорів[55]. Та навіть цю інформацію прес-служба МВС і 1-й канал не озвучували. Тільки іноді по ящику показували якихось убогих недóбитків з незначними ураженнями — синці, забої, опіки. Втішав тільки вигляд страждальців — дурнувато жалісливий. Схоже, ні коктейлі, ні салюти не завдавали їм шкоди. Це трохи засмучувало майданівців. Усі прагнули помсти за своїх. Усі хотіли зрозуміти — чому мусора почали їх вбивати, хто дав такий наказ? І чому, зрештою, беркутня не йде далі?! Час від часу посунуть до Європейської площі, зруйнують барикади, катапульту, візьмуть у полон кількох інсургентів і — одразу назад.
— Це якась гра, — знизав плечима Дід, коли хлопці в наметі почали ставити йому такі питання. — Або вони відчувають, що їм не вистачить сил на розгін.
— Є у них сили. Таке враження, що або самі сцять, або ж немає команди нас розігнати, — вирішив Борька.
— Реально, якби вони зі всією масою пішли на нас, ми би вже рили бункери в лісах, — погодився з ним Морпєх.
— Та ніхрена подобного, — вирішив Камандір. — Вони считають, шо це время заградотрядов. І женуть вперед вевешників. Обичних дітей, шо й пороху не нюхали. А йому ж, цьому пацану, каждий день мамка дзвонить і каже: «Синка, останься живий, не вбивай людей, не зв’язуйся з тими страшними бандерами з Майдана». А падлюча беркутня ховається за цими дітьми. Дрищить. Хіба вони для того прийшли служить в мєліцию? Шоб з нами воювать? Та ніхуя подобного! Вони йшли в мусарку, шоб бабушок, которі торгують сємками і городиной в переходах, оббирать! Або базари кришувать. Більше ні на що вони не годяться, гандони…
— Якщо Янику попаде віжка під хвіст і він дасть команду стріляти на ураження, тут беркутня й проявить свої таланти, — вирішив Заумний Днювальний.
— Або дадуть їм пару танків… — сказав пан Петро зі «спальні». — Тоді нам кришка. Чув я, що танки вже на платформах в Гостомелі…
— Танк в городі — це катафалк на гусєнічном ходу, — запевнив Мишко. — Самиє шо не єсть соврємєнні танки в городском бою прекрасно горять від самих обичних коктейлів Грушевського[56]. Особенно, єслі в них підмішати алюмінієвої стружки…
— Ну, а якщо вони почнуть стріляти бойовими? — збуджено, поправляючи на носі окуляри, показався зі «спальні» пан Петро. — А таке може статися вже сьогодні-завтра! Що буде з людьми?!
55
Скільки їх було вбито під час бойових дій на Майдані достеменно й досі не відомо, називають цифри від 20 осіб і більше.
56
Так тоді називали коктейлі Молотова, хоча надалі це означення «горючки» не прижилось.