Нескінченне відлуння

— А хто це? Алек?

— Ні, це Нікі — його молодший брат. Це він убив Яна та вчинив замах на Діану, а також переслідував мене, прикидаючись Алеком.

Мартін схилився над Нікі, у якого на скроні утворився величезний синець, і намацав пульс.

— Нічого страшного, просто знепритомнів, — він допоміг Симоні звестися на ноги. — А от з тобою таки все гаразд? Він що, душив тебе?

— Так, але я в нормі. Візьми у нього з кишені пальта скотч і обмотай йому про всяк випадок руки — не хочу більше ніяких сюрпризів.

— Добре!

Мартін знайшов у кишені скотч і щільно зв'язав Нікі руки. Той ворухнувся та голосно застогнав.

— Дивись, він прийшов до тями. Треба викликати поліцію, — тільки зараз Симона повною мірою усвідомила, що ледь не розпрощалася з життям.

Кров відхлинула від її обличчя, з очей полилися сльози. Вона вчепилася в руку Мартіна, який притягнув її до себе і міцно обійняв.

— Не хвилюйся, він більше нічого тобі не заподіє. Все скінчилося. Ти в цілковитій безпеці.

— Це було просто жахливо. Він хотів і тебе вбити, тому відправив есемеску, щоб ти приїхав.

— Я думав — її ти написала.

— Я нічого не писала. Це все Нікі — він справжній псих. Он, навіть ножа приготував.

— Тоді зрозуміло. А двері хто відчинив, теж він?

— Напевно, що я, коли намагалася вибратися з квартири. А ще твоїй квітці не пощастило, — Симона зітхнула, вказуючи підборіддям на черепки. — Хоча з неї вийшла відмінна дубина.

— Гаразд, куплю тобі ще з десяток, щоб ти могла відбиватися від небажаних гостей.

Симона усміхнулася, напруга всередині неї поступово почала спадати. Коли Нікі знову застогнав, Мартін дістав мобільний, щоб викликати поліцію.

— Вони зараз приїдуть. До речі, я знайшов свій телефон у машині під сидінням.

— Я знаю, Нікі зізнався, що наказав своєму спільнику поцупити його у тебе з кишені. А коли ми пішли до лікарні, підкинув обидва телефони в машину.

— Який покидьок!

— Але мені його все одно шкода, — Симона з сумом подивилася на свого переслідувача. — Навіть попри те, що він встиг накоїти. Дурний хлопчисько, що заплутався у власних почуттях. Він сподівався знайти довгоочікуваний спокій після того, як розбереться з кривдниками брата. А спокій приходить лише до тих, хто здатний відпустити своє минуле. Світ не досконалий та іноді з нами трапляються страшні речі: ми втрачаємо близьких людей, тому почуваємося самотніми. Але треба йти далі, хоча це боляче. Тільки живі здатні надати сенс нашому існуванню. А мертві, мертві хай залишаються в наших серцях.

— Твоя правда, йди до мене.

Симона поклала голову на плече Мартіна й заплющила очі. Тепер вона зрозуміла багато речей: і жорстокість Нікі, викликану болем втрати упереміж з божевіллям; і її власну образу на Алека, який десять років змушував її почувати себе винною; і навіть мотиви батька, що покинув її зовсім маленькою. Вона знала — він любив її не менше за гори. Просто так сталося, нічого не вдієш.