Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
Нікі розкрив зошит і почав читати:
— «Сьогодні я сказав своїм друзям, що пошкодив ногу. Не знаю, навіщо. Мабуть, остогидли ці ігри в альпіністів. Хочу, щоб Симона залишилася зі мною в таборі. Вона весь ранок перешіптувалася з Яном. Сподіваюся, вони не кинуть мене тут самого». А ось ще, написано трохи раніше: «Вчора я крадькома милувався Симоною. Яка ж вона гарна, коли усміхається! Ще трохи і я їй відкриюся. Хочу, щоб вона знала, як я її кохаю. Щоправда, біля неї постійно вештається Ян. Причепився до неї як реп'ях і шепоче щось на вушко. Ну нічого, коли вона дізнається про мої почуття, її ставлення до мене зміниться». І останній запис: «Вони все ж таки пішли та залишили мене в таборі! А раніше я бачив, як вони цілувалися. Моє серце розбите і втоптане у багно. Мій друг виявився негідником, а кохана дівчина — брехухою. Я вирішив, я піду слідом за ними! Я маю виказати їм все в обличчя. І нехай це змусить мене зізнатися, що я збрехав щодо хворої ноги, але тепер це не має значення. Головне, щоб вони зрозуміли, як боляче мені зробили...»
Нікі закрив зошит і сунув його назад у кишеню. Симона ж застигла на місці, намагаючись перетравити почуте. Виявляється, Алек був у неї закоханий. Але чому він ніколи їй не казав про свої почуття? Та й вона нічого такого не помічала. А якщо помічала, то не надавала значення, оскільки вважала хлопців просто друзями. Так, вони багато часу проводили разом і знали один про одного те, чого не знали навіть їхні батьки. Наприклад, що Ян зробив татуювання на плечі у вигляді птаха чи що хлопці іноді дозволяли собі викурити сигарету з травичкою. Але любов... Це зовсім інше. Хлопці, звичайно, жартували щодо інших дівчат, обговорюючи їхні принади або поведінку, але Симона уявити не могла, що хтось з них дивиться на неї закоханими очима.
— Ну, що скажеш? — витріщився на неї Нікі. — Погодься, доволі неприємно, коли твої таємниці вилазять назовні? Особливо такі інтимні.
— І що ти хочеш, щоб я відповіла? — Симона почувала себе так, наче хтось ударив її в сонячне сплетіння і їй нема чим дихати. — Так, ми винні, що залишили Алека на самоті, але ми ніколи з Яном не цілувалися, присягаюся. Я не розумію, навіщо Алек це вигадав.
Нікі знову підвівся зі стільця та став проходжуватися по кімнаті взад-вперед.
— Невже ти думаєш, що я тобі повірю? Ти просто брешеш, щоб виплутатися з неприємної ситуації. Ти саме така, якою тебе вважав мій брат — безсовісна брехуха, що готова на все, аби уникнути покарання.
— Я не намагаюся уникнути покарання, повір, я вже давно покарала себе сама. Не минало жодного дня, щоб я не згадувала про Алека і не шкодувала, що ми тоді його кинули.
Поки вона говорила, Нікі мов коршак у своєму чорному пальті кружляв по кімнаті. Волосся його розтріпалося, а обличчя стало червоним: вочевидь, емоції знову починали брати над ним гору. Коли Симона замовкла, він різко зупинився і, нахилившись до неї, підняв вказівний палець.
— Навіть ім'я його не смій вимовляти, чуєш? — зашипів він їй просто у вухо. — Ти поплатишся за все, що накоїла, як поплатився Ян. До речі, в тій лікарні, куди його привезли, абсолютно жахлива система охорони. Ніхто і не подумав мене зупинити, коли я попрямував до нього в палату, щоб ввести у крапельницю рицин, який роздобув Патрік, — Нікі відступив на крок і зухвало посміхнувся. — А ти знала, що цей побічний продукт виробництва рицинової олії дуже отруйний і швидко розкладається? Просто ідеальний засіб позбавитися людини, не викликаючи підозр.
— Ти що, навідувався до Яна в лікарню? — Симона облизала пересохлі губи. — Але я думала, що він помер через те, що не вийшов з коми. Принаймні мені так сказала його дружина.
— А я й хотів, щоб усі так думали. До речі, він до останнього вважав мене Алеком. Було так приємно спостерігати жах в його згасаючому погляді.
— Ти божевільний, — вимовила Симона після невеликої паузи. — Твоє місце в психлікарні. Але якщо ти сподіваєшся мене налякати, то знай — я тебе не боюся.
— Хіба? — на обличчі юнака з'явилася неприємна посмішка. — Цікаво, що ти заспіваєш, коли побачиш, як твій коханець харкає кров'ю. Як його звуть? Здається, Мартін? Щоб ти знала, я підкинув йому в машину не лише твій мобільний, але і його власний телефон, який Патрік поцупив у нього з кишені в кав'ярні. Тому я будь-якої хвилини можу зателефонувати йому та викликати сюди.