Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
— Припини негайно! — запротестувала дівчина, продовжуючи усміхатися. Ця метушня з приготуваннями її трохи розважала. — Добре, візьмемо все, що захочеш. Тільки тягнути весь додатковий вантаж будеш самостійно. Плюс на тобі намет.
— Домовилися! — Мартін нарешті поставив Симону на підлогу. — Ну тоді ходімо? Ти зібрала речі?
— Я повністю готова, — Симона повернулася до кімнати та винесла звідти свій наплічник. — Начебто нічого не забула.
— Ага! Як свій, так напакувала по самі вінця, — Мартін примружився й по-дитячому тицьнув у наплічник пальцем. — А мені дорікаєш, що я накупив занадто багато.
— Дурнику, тут тільки найнеобхідніше, — Симона клацнула його по носу. — А ти притягнув усілякий непотрібний мотлох.
Вона взула кросівки, накинула на плечі штурмівку і підштовхнула невдоволеного Мартіна до виходу. За декілька хвилин вони вже їхали до нього додому, щоб переночувати там, а наступного дня рушити в дорогу. Молоді люди мали піднятися в гори, тому їм варто було гарно відпочити. Погоду на завтра обіцяли сонячну та теплу.
На жаль, як це часто буває, синоптики помилилися, і зранку почав накрапати дрібний дощ, а небо затягнуло важкими хмарами. Проте Симона прокинулася у відмінному настрої: від її вчорашніх сумнівів не залишилося й сліду. Діана мала рацію, їй потрібно позбутися відчуття провини та цих безглуздих страхів. І кращого місця, ніж там, де ці страхи зародилися, не знайти. А те, що з нею поруч буде Мартін, навіть на краще. Його присутність надасть їй відчуття опори та захищеності. Без нього, самостійно, вона не впорається.
— А погодка все ж таки зрадила, — Мартін уважно дивився на дорогу, хоча їхав з помірною швидкістю. — Цікаво, цей дощ надовго?
— Нічого, у нас відмінне спорядження, — відповіла Симона, відкинувшись на сидінні та дивлячись у вікно. — Добре, що я захопила непромокальні черевики. Немає нічого гіршого в поході, ніж відчуття мокрих ніг. Навіть якщо на вулиці не холодно.
— А я вважав, що найжахливіше — застати на місці, яке ти обрав для табору, інших туристів.
Симона посміхнулася.
— Це теж.
Більше вони ні про що не говорили, і до кінця подорожі в салоні просто тихо грала музика. Коли автівка заїхала на майданчик, де планувалося її залишити, а далі крокувати пішки, дощ повністю вщух. Небо посвітлішало, друга половина дня обіцяла бути ясною, що підіймало настрій. Молоді люди вивантажили з багажника наплічники, закинули їх за спини й, замкнувши машину, попрямували стежиною, яка впиралася у пологий відріг, а потім різко йшла вгору. Вони мали піднятися серпантином на висоту приблизно п'ятсот метрів. Саме там була розташована пласка ділянка, де десять років тому Симона зі своїми приятелями Алеком і Яном поставили намет напередодні сходження на вершину. Вона добре знала цю місцину і, хоча земля тут була нерівною, кам'янистою, і весь час доводилося дивитися собі під ноги, Симона упевнено просувалася вперед. Мартін намагався не відставати від неї, попри важкий наплічник за спиною, шестилітрову пляшку з водою в руці та відсутність необхідного досвіду.
Першу зупинку вони зробили за годину, здолавши значну частину шляху; в запасі у них залишалося достатньо часу, щоб до темряви встановити намет, тому можна було дозволити собі невеличкий перепочинок. До того ж чашка міцної кави зі шматочком шоколаду додала їм сил, після чого Симона і Мартін знову рушили в дорогу. Погода на той час значно покращала. Небо звільнилося від хмар і тепер сяяло дивовижною свіжістю. Повітря наповнювали пахощі весняних квітів, тепле сонце підсушило залишки вологи на траві та листі чагарнику. Йти було легко, не дивлячись на крутизну схилу, і дуже скоро молоді люди наблизилися до місця свого майбутнього табору.
Тут панувала надзвичайна краса: земля рясніла первоцвітом і фіалками, позаду відкривалася велична панорама долини, а просто перед очима височіла гора під назвою Крихітка, яка поховала під своєю лавиною нещасного Алека. Свого часу Симона вивчила її вздовж і впоперек. Всупереч назві, висота гори складала 2000 метрів над рівнем моря. Зараз її вкривав зелений килим з трави, подекуди вимальовувалися кам'янисті виступи й масивні валуни серед кволих заростей терну.
У Симони болісно стиснулося серце. Вона чекала, що їй буде непросто, але емоції все ж таки взяли над нею гору, коли спогади накрили її наче цунамі. Саме тут Симона востаннє бачила Алека живим, і саме сюди вона більше ніколи не поверталася. Напевно тому, що їй було гірко і страшно. А може, через відчуття провини, яке протягом багатьох років не давало їй спокій та якого вона прагнула позбутися за всяку ціну.