Нескінченне відлуння
- Автор: Смолич Ірина
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Самвидав
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Нескінченне відлуння». Краткое содержание книги:
Того ж дня Симона знайомиться з молодим архітектором, між ними зав'язуються романтичні стосунки. На жаль, насолодитися ними вона не може повною мірою, оскільки привид з минулого не збирається давати їй спокій, постійно нагадуючи своєю присутністю про трагедію. То його тінь промайне в супермаркеті, де вона робить покупки. То людина в чорному пальті стоїть на тротуарі просто в кількох метрах. І це змушує Симону нервувати ще більше. Її подруга Діана намагається переконати дівчину, що це лише її уява. Проте, коли Симона дізнається про загибель третього друга, який був з ними в горах, вона розуміє, що скоро прийде і її черга.
Глава 7
За тиждень Діана почала одужувати — її травми виявилися не настільки серйозними, як здавалося спочатку. Однак про виписування поки не йшлося. Через це вона влаштовувала щоденні скандали та погрожувала написати скаргу на весь медперсонал лікарні, включно з головлікарем і навіть нянечками. Симоні був відомий лише один спосіб вгамувати скандалістку, тому щоразу, відвідуючи її, вона купувала коробку найсмачніших еклерів. Це пом'якшувало серце Діани, і деякий час вона поводилася більш-менш пристойно.
Коли Симона з Мартіном увійшли до холу лікарні, сонце встигло торкнутися небокраю своїм золотавим диском і крізь вікна лилося жовтогаряче з рожевим світло. Симона не планувала надовго затримуватися в палаті: необхідно було тільки підписати заяву на відпустку, яку вони з Мартіном збиралися провести в горах. І не просто в горах — у тому самому місці, де сталася трагедія з Алеком. Симона не була там майже десять років, тому сильно нервувала і навіть хотіла відмовитися від цього задуму.
«Ти маєш туди поїхати. Тобі це потрібно, — заявила Діана, намагаючись переконати подругу в правильності такого рішення. — Так ти зможеш поставити жирну крапку в цій історії».
Звичайно, певною мірою вона мала рацію, але Симону все ще брали сумніви. Їй не хотілося знову відчути провину за смерть Алека. Хоча, може, вона просто боялася, що гори не викличуть тієї емоції, яка надавала їй життєвих сил та до якої вона так звикла.
Симона залишила Мартіна в коридорі — він тільки зазирнув у палату, щоб привітатися, — причинила двері й наблизилася до ліжка Діани. Та напівсидячи переглядала папери, на кінчику носа у неї теліпалися незмінні окуляри. Її голова вже була вільна від бинтів, а синець на обличчі набув зеленувато-жовтого відтінку. Побачивши Симону, вона відклала папери вбік і радісно усміхнулася.
— Диви, хто до нас завітав!
— Я на хвилинку. Підпишеш мою заяву на відпустку?
— Звичайно, давай її сюди. Бачу, ти дослухалася до моїх слів. От і молодець, — Діана взяла в руки аркуш із заявою та підписала його розмашистим почерком. — Коли вирушаєте?
— Завтра. Отже, у мене ще є ніч, щоб змінити своє рішення.
— Я тобі зміню, — Діана погрозила Симоні кулаком. — Не дурій, чуєш?
— Ну не знаю, мені здається, це погана ідея.
— Що тебе лякає? Ніхто тебе там не вкусить. Відпочинете на природі, подихаєте свіжим повітрям.
— А якщо я не впораюся з нервами та все зіпсую? Щось мені не хочеться, щоб Мартін бачив мої істерики. З нього й так досить.
— То не влаштовуй істерики. І ніхто їх не побачить.
Симона у відповідь важко зітхнула.
— Легко сказати «не влаштовуй». Наче я можу це контролювати. Особливо, після того, що відбулося.
— З цим дійсно не посперечаєшся.
— Я досі не можу оговтатися після того жаху, який влаштував Нікі. А відрізана собача голова сниться мені мало не щоночі. Бідолашний Карл, це наш консьєрж — я тобі про нього розповідала, сильно захворів, коли дізнався, що зробили з його улюбленим Джокером.
— Від такого у будь-кого станеться серцевий напад.
— Напевно, не треба було йому казати.
— Ти вчинила правильно. Він мав право знати.
— Гаразд, годі про сумне. Краще скажи, як ти почуваєшся?
— Чудово! — вигукнула Діана, а потім голосно додала, щоб її було чутно в коридорі: — Але дехто з цим не згодний і тому не хоче мене виписувати.
— Тихіше! Чого ти репетуєш?
— А як ще пояснити цим йолопам, що я абсолютно здорова? — вона закопилила по-дитячому губи та склала руки на грудях. — У мене роботи по вуха, а вони тримають мене тут без жодної причини.
— Якщо тримають, отже, так треба. Лікарям видніше.
Діана скривилася, ніби з'їла лимон.
— Теж мені лікарі. Самі шарлатани.
— Господи, до чого ти нестерпна, — Симона закотила під лоба очі. — Як я тільки тебе витримую? Ти здатна будь-кого довести до божевілля.
— От і не стирчи тут, йди вже, тобі треба збиратися в дорогу. І май на увазі, якщо я дізнаюся, що ти передумала, не розмовлятиму з тобою два місяці.
Симона розсміялася.
— Чому саме два місяці? Чому не три, не п'ять?
— Тому що мені так хочеться. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — Симона наблизилася до дверей. — Гаразд, я піду. Мені дійсно час іти. Хочу заскочити ще на роботу, щоб залишити у секретаря заяву, яку ти підписала. Завтра на це не буде часу.
— Шуруй, шуруй, і добре поводься. Я знаю, ти — дівчина сильна, тому впораєшся з усім цим.