Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
І національний грецький епос, й імперський римський епос символічно ввібрали у себе апокаліпсис Трої задля власних цілей: для Гомера Троянська війна — привід утвердити грецький народ, якому загрожує імперія, для Вергілія — освічений шлях порятунку імперії. Для І. Котляревського Троя з його героєм-державотворцем — інтуїтивний пошук українського самозбереження на основі архетипної пам’яті. Котляревський, як і Вергілій, використав афективну психологію для характеристики героїв поеми, але змінив тональність подачі: похмурі й могутні апокаліптичні настрої стали веселими і радісними. Якщо трагічні події у Вергілія є явищем космічно грандіозним (завдяки іманентно-трансцендентній двоплановості), то у Котляревського афективні події зливаються не з космізмом, а з комізмом, що зумовлює сміхову деконструкцію імперського універсалізму.
Ототожнення Енея з українським козаком є символічним поєднанням троянців з історичними українцями. Однак сильне почуття всемогутності, що супроводжує подорож Енея у тексті Котляревського, всуціль інфантильне, відповідає раннім етапам життя, а не зрілому (мужньому, як у Вергілієвого Енея, характеру). Еней Котляревського нарцистично репрезентує сильне почуття всемогутності через свою невичерпну статеву потенцію і невичерпну оральну жадібність. Оскільки інфантильні емоції — екстремальні, наділені великою силою, то їх супроводжує потужний натиск інстинктивних потягів. Перебільшення потужності суб’єкта стає надійним захистом від тривоги переслідування. В онтогенезі орально-садистські бажання активізуються від початку життя, проявляюючись як жадібні напади на материнські груди, і легко приводяться в дію внаслідок незадоволення (фрустрації) зовнішнього або внутрішнього походження, тому у філогенезі вони сублімуються «у фантазіях пожирання й опустошення материнського тіла»[187]. Цим фантазіям відповідають їстівні пейзажі в «Енеїді» Котляревського. Задоволення допомагають нейтралізувати тривогу переслідування, яку тут постійно підсилюють боги. Амбівалентність материнського об’єкта, яким є Україна, пов’язана з колоніальною ситуацією: «поганий», тому що втрачений, «хороший», тому що викликає здорове оральне задоволення, пов’язане із споживанням їжі, та сублімоване у слововиверженні. Оральні сублімації втілюють потужне бажання сказати про своє невидиме у слові буття, тому воно емоційно переповнює мовлення, перебільшуючи описи їжі, питва, які стають «хорошим» українським пейзажем невичерпної материнської сутності:
Страх від об’єктів переслідування змушує Енея рухатися до нової землі для себе і своїх побратимів. Об’єктами переслідування й об’єктами захисту для Енея є «погані» боги і «хороші» боги, що символізують в усіх міфологіях, згідно з психоаналітичною інтерпретацією, батьківсько-материнську інстанцію. Представлена вона відповідно амбівалентно: як «поганий» материнський об’єкт, наприклад гонителька Юнона, що втілює богиню шлюбу, заступницю жінок (невипадково вона уособлює порядну римську матрону), тому це «моральне» материнське начало заважає розпусному Енею, адже той зневажає шлюб, або як «хороший» материнський об’єкт (наприклад, Венера, богиня кохання, яка допомагає своєму синові реалізувати його потужні лібідозні сексуальні бажання); з іншого боку — «поганий», але не дуже сильний синівський об’єкт — Еол, який спричиняє бурю на морі, щоб потопити троянський флот, потужніший «хороший» об’єкт — Нептун, який наказує припинити бурю на морі, або — Зевс, рідний батечко Венери, від якого вона прагне здобути цілісний батьківський захист для Енея проти бунтівливих «синів» і «доньок» верховного Отця. Зевс постає в поемі як універсальне батьківське начало, на відміну від розщеплених «синівських» об’єктів, якими є інші чоловічі боги. Розщеплення «батьківського» образу на часткові синівські об’єкти виражає бажання його знесилення. Боротьба материнських суб’єктів між собою, наприклад Юнони, для якої Зевс — «чоловік і брат», і його доньки Венери, завершується перемогою Венери, яка послаблює деструктивну силу впливу «порядної» Юнони на шляху свого сина, цього античного Дон Жуана. Водночас материнська боротьба Венери з Юноною виявляє символічну родинність олімпійської ієрархії, де «війна» між богами відповідає хаотичній боротьбі психічних сил на параноїдно-шизоїдній позиції інфантильного суб’єкта, яким є Еней.
187
Кляйн М. Некоторые теоретические выводы, касающиеся эмоциональной жизни младенца. — С. 299.
188
Котляревський І. Енеїда // І. Котляревський. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи. — К., 1982. — С. 54—55.