Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Один із сторожів Булонського лісу став свідком сцени, що дуже його здивувала. Годині о четвертій дня він чергував біля воріт, що виходили на авеню Мадрід, і побачив, як по алеї від пальмарію щодуху мчали ті двоє чоловіків. Вони бігли по протилежних тротуарах і при цьому, здається, сперечалися. Брудні, і заляпані грязюкою до колін, у високих, крислатих капелюхах, що зовсім утратили свою форму під дощем, на якому вони, очевидно, ходили весь день.
Коли чоловіки, захекавшись, добігли до кінця алеї, то на мить спинилися, обмінялися чималими пакунками і сховалися за деревами там, де починалася і вулиця Рон-Пуен.
Там вони стояли добрих півгодини, уважно вдивляючись у автомобілі, надто в ті, що їхали в Нейї чи поверталися звідти.
Сторож, який уже більш ніж годину спостерігав за їхньою загадковою поведінкою, вирішив покінчити з таємничою біганиною тих типів. Скориставшись із того, що вони, постоявши за деревами, зібралися вийти через ворота, він перепинив їх.
— Добрий вечір, добродії.
Чоловіки зупинились і обмінялися промовистими поглядами, які тільки зміцнили його переконання, що вони надумали якусь капость і їм є що закинути. Однак він удав, ніби нічого не помітив, і вів далі:
— Не так уже й приємно гуляти під дощем. Далебі, треба бути великим аматором прогулянок, щоб блукати по Булонському лісі в отаку негоду.
Один з чоловіків зрештою спромігся відповісти:
— Справді, погода не дуже… Але кожен розважається, як може! А другий з посмішкою докинув:
— Що ж ви хочете? Кожному дневі вистачає своєї муки, а тягар наш нині не з нами[3].
Сторож збентежено пригладив свої сивіючі вуса, міркуючи: «Чи не кепкують з мене часом ці чолов'яги? Чи, може, вони якісь придурки?»
Звичайно, він віддав перевагу другому припущенню і з почуттям дедалі більшої зверхності запитав, показуючи пальцем на їхні просторі плащі, які розширювалися донизу, наче дзвони.
— Ви, мабуть, роздрібні торговці й носите свій товар під плащами? Помітивши, що типи вагаються, сторож посмілішав і вже зібрався схопити одного з них за полу, щоб відгорнути її й подивитися, що там, але той відсахнувся й запротестував:
— Не чіпайте, дідько би вас узяв! Ви пошкодите наші приладдя, з їхньою поміччю ми заробляємо свій хліб.
Сторож аж розцвів від задоволення; його здогад виявився правильним. Треба розпитати їх обережненько, і вони геть усе про себе розкажуть. Тож він сказав приязно, щоб викликати їхню довіру:
— Заробляти на хліб — це діло святе. Шаную людей, які живуть працею своїх рук.
Сторож проголошував банальні істини, аби не налякати цих чудних чолов'яг. Вони ж слухали його спокійно і не виявляли ніякого страху перед чоловіком в уніформі. Тоді він запитав навпростець:
— Ви, добродії, торговці чи займаєтесь якимсь іншим ділом? Кожен робить те, до чого вдатний. Я ось уже п'ятнадцять років служу сторожем у Булонському лісі. А ви, чим ви займаєтеся?
Серце його калатало. Як вони сприймуть таке пряме запитання? Як поведуться? Чи дадуть йому відповідь? Чи, може, його хитрощі підуть намарне? Вони не схочуть говорити, та й годі.
Він глянув крізь паркові грати і з полегшенням побачив, що по той бік дороги, на території вже власне Нейї, причаїлися в тіні двоє поліцейських — очікують дальшого розвитку подій, щоб втрутитися, коли виникне в цьому потреба.
Сторож передбачав, що у цих волоцюг сплохують нерви і вони кинуться навтьоки. Тоді треба буде їх наздогнати будь-що й затримати; поліція у них випитає, чого вони вештаються. Але вони його розчарували: тікати й не збиралися і спокійно відповіли на запитання.
Перший, височенний чолов'яга з кощавим обличчям, запалими очима, сказав глухим і грубим голосом:
— Ми фотографи.
А його приятель, маленький опецькуватий товстун, кумедний з виду, промовив:
— Ми аматори-детективи.
Сторож насупив брови. Певно ці двоє — спільники, але вони не домовилися заздалегідь, за кого себе видавати, тому й говорили не в одно. Сторож прибрав суворого вигляду й заявив, озираючи їх з ніг до голови:
— Щось не дуже складно у вас виходить. Прошу пояснити, чому один з вас каже, що ви фотографи, а другий — що аматори-детективи?
Цього разу, обидва чоловіки відповіли майже одночасно:
3
Цитата з Біблії.