Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
М. М. Марковський пробує всі ці установлені або установлювані, здавалося б, добре обґрунтовані дані — перевернути, заперечуючи Осипова, як джерело української поеми (хоча з Котельницьким цього не робить — пор. стор. 138 — видимо, з огляду на хронологічну дату його писань). На думку дослідника, не Осипов був зразком Котляревському, а навпаки: поема українського автора «подала Осипову думку перелицювати Верґілієву «Енеїду», отже, Котляревський задовго перед 1794 р., може, й за семінарських справді часів (тобто перед 1789 р.), почав свою поему».
Ця думка, власне, висказується не вперше. В «Киевской старине» (1898, кн. IX) її, спираючись на деякі власні спостереження із «Отзыва» на «Очерки укр. литературы» Петрова, висказав був дуже обережно акад. Мик. П. Дашкевич. Вказуючи на давнє «предание о первенстве замысла Котляревского», відзначаючи необізнаність Котляревського з Блюмауером, що послужив «по преимуществу» основою для Осипова, та деякі строфи українського поета, де він одходить від російського автора, наближаючись деякою мірою до Скаррона, — акад. Дашкевич писав: «Быть может, старое предание верно, и украинский поэт задумал свою перелицовку в годы молодости, под влиянием знакомства со Скарроном и независимо от Осипова, и тогда же начал свою работу, а когда вышла «Вергилиева Энеида наизнанку», стал переделывать и видоизменять первоначальный свой набросок; мог, обратно, и Осипов ознакомиться в рукописи с текстом первых частей «Энеиды» Котляревского. Высказывая эти догадки, мы оставляем по-прежнему вопрос о генезисе малорусской «Энеиды» не решенным и желаем лишь обратить внимание будущих исследователей на необходимость для окончательного решения этой проблемы подробного, стих за стихом, сравнения «Энеиды» Котляревского как с Вергилиевой, так и со всеми другими, какими могли пользоваться Котляревский и Осипов» (стор. 175).
Не тяжко побачити, як і в чому думка Марковського розминається з акад. Дашкевичем. Що було для Дашкевича лише одним із припущень і диктувалося вимогами максимальної сумлінності у висновках, з того М. М. Марковський робить собі різку парадоксальну позицію в даному питанні, вибирає гостріше із двох його припущень, висловлює те припущення категорично і висуває бурсака чи то недавнього бурсака, провінціала Котляревського на ролю підгонича досвідченого, хоч і не першорядного, російського літератора того часу.
Які ж нові і переконуючі дані має М. Марковський, щоб поставити питання про генезу «Енеїди» Котляревського так пародоксально й гостро?
Перший ряд своїх арґументів М. Марковський ґрунтує на найдавнішому — «Болховитиновському» — спискові «Енеїди». Цей список, найдений у бібліотеці Софійського собору, в свій час належав митрополитові Євгенію Болховитинову; містить він пісні І і ІІІ, яку називає другою, і на титульному листкові має назву: «Перецыганенная Энеида с русского языка на малороссийский 1794 года октября 11 дня». Папір рукопису має водяний знак 1796 року, подаючи таким чином terminus post quem повстав список; terminus ante quem покладається датою 22/1 1800, коли список був подарований Євфимію Болховитинову, тоді ще протоієреєві й префектові Воронізької семінарії. Дату 11/Х 1794 р. взято, таким чином, з давнішого рукопису, з якого роблено копію для панотця-префекта. Що може ця дата означати? М. Марковський, на наш погляд, зовсім довільно приймає, що це є дата викінчення або першого із списків, або третьої частини поеми Котляревського. «І трохи не вагаючись, — пише він, — можна сказати, що р. 1794-го 11 жовтня перші три частини «Енеїди» було написано і навіть зовсім уже оброблено». Що ж це дає для питання про пріоритет Котляревського? Дуже багато. Третя частина «Енеїди» Осипова, що відповідає третій частині Котляревського, — міркує М. Марковський, — «скінченій, без ніякого сумніву, уже 11 жовтня 1794 р., вийшла з друку тільки 1794 р.». «Важко собі уявити, щоб Котляревський за короткий час — і року немає — міг написати цілу третю чималеньку собі пісню». «Тим більше, що Котляревський під цей час учителював був по глухих кутках України і не міг так швидко дістати «Енеїди» Осипова з Петербурґа».