Українське письменство

Як же використовували Квітку в своїй творчості представники таких розбіжних своїми поглядами мистецьких ґенерацій?

Для старших прозаїків характерний одноліток Максимовича та Бодянського, Олекса Стороженко (1806—1874). Сентиментальна афектація і дидактизм чужі його повнокровній і веселій вдачі. Великий прихильник Квітки, що прославив його на перших сторінках свого «Закоханого чорта»: «Оце ж вам Основа, де батько наш Квітка збив собі з своїх повістей такий міцний човен, що до віку вічного буде плавати по плюгавій річці Леті», — Стороженко засвоїв Квітку, як автора веселих оповідань з народних уст. Квітчині перекази «Пархімове снідання», «На пущання як зав’язано», «Підбрехач» проросли в Стороженковій творчості такими речами, як «Вчи лінивого не молотом, а голодом», «Вивів дядька на сухеньке», «Не в добрий час». Сюди ж належать і побутові нариси, як «Вуси», історичні анекдоти, як «Голка». Правда, по Стороженкові ця традиція, не знайшовши талановитих представників, не вдержалася на висотах літератури, захиріла і принизилась, «витворивши навіть спеціальний тип письменника-анекдотиста, як знаменитий Раєвський з його сценами з «Малороссийского быта»[211]. Додамо: тип письменника, зовсім ворожого українському літературному життю, натомість не чужого, як той самий Раєвський, реакційним вихваткам проти «новейших украинофилов-народолюбцев».

Коли Стороженко взяв у Квітки жанр оповідання-анекдоту, то Кулішеві й молодшим від нього авторам найбільше придався Квітка психолог та етнограф, Квітка, письменник виїмково уважний до народно-поетичного колориту. Як Основ’яненкове «Перекотиполе» є ілюстрація народних вірувань та моральних понять побутовим, щоденним матеріалом, — то чи не те саме є Кулішів «Михайло Чарнышенко», де народне вірування в невідхильну міць батьківського прокляття показане на тлі минулого, влите в форми історичної повісті? Та й «Чорній раді» Кулішевій властивий дидактичний ухил: її історіографічні міркування зводяться до християнського учення про путі Промислу. Сходять зі сцени видатніші діячі, що по-своєму хотіли повернути хід подій, лишаються ті, хто віддався на волю їх потокові. «Це так, як от інколи схопиться завірюха — громом гримить, вітром бурхає, світу Божого не видно; поламле старе дерево, повиворочує з корінням дуби й берези, а чому указав Господь рости й цвісти, те й останеться, і красується весело та пишно, мов ізроду й хуртовини не бачило». В мистецькій фізіономії автора «Чорної ради» риси Вальтера Скотта своєрідно скомбіновано з Квітчиними.