Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Питання, як Котляревський користався Осиповим, де і в чому від нього відходив, як брав через нього Блюмауера, безпосередньо йому незнаного, — має свою літературу, до якої причетні і Житецький, і Соболевський («Бібліограф», 1889), і Дашкевич, і Минський, і автор приміток до венгеровської «Русской поэзии». Зроблено чимало спостережень, намічено певні висновки. Але наш дослідник ні з чим не рахується, коли діло доходить до його улюбленої думки: Осипов зобов’язаний Котляревському. Знову приклад. В рукописних текстах Котляревського єсть місце, де серед підземних страховищ згадуються «горгони, / Кентаври, грифи, Бріарей, / Химери, карли, Геріони / І жовтих бузьких тьма ужей». Відповідні рядки у Осипова виглядають так: «Кентавры, грифы, Герионы, Гиганты, карлы, Бриарей, Химеры, гарпии, Горгоны, / Невиданных станицы змей». Близькість Котляревського й Осипова безперечна. У Блюмауера, взагалі дбайливішого щодо міфології, єсть тільки один Король Геріон, у Скаррона — знов множина: des Geryons a triple face. Видимо, зразком послужив Скаррон, але кому, Котляревському чи Осипову? Хто взяв перший, а хто запозичив в другу чергу, бо тексти українського і російського авторів, безперечно, залежать одно від одного (пор. стор. 49)? Ці питання вимагають детального порівняння текстів Осипова і Котляревського з Скарроновим, і, тільки з’ясувавши питання про безпосередній зв’язок одного з них із Скарроном, можна було б виносити остаточний рішенець. Тим часом, що робить М. Марковський? Він нараз забуває, що головна його задача довести залежність Осипова від Котляревського і приймає все те за доведене. «Ми вже знаємо, — пише він, — що Осипов користувався з «Енеїди» Котляревського (звідки знаємо?), а не навпаки, і тому, коли натрапляємо на схожі епізоди, то маємо право сказати, що Котляревський був за зразок для Осипова, а не Осипов для Котляревського». Цю фразу М. М. Марковський повторяє кілька раз, очевидно, вважаючи, що при повторенні вона збільшує свою доказову силу.
Ми розглянули два ряди головніших доказів М. Марковського, — перейдемо до арґументів помічних, другорядних. Що «Енеїда» Котляревського була готова раніше від осиповської, наш дослідник бачить ще й з того, що невідомий автор вірша «К господину сочинителю оды на смерть Румянцева-Задунайского» наводить вирази, які звучать цитатою із 4-ї частини «Енеїди» (стор. 70). Румянцев умер в грудні 1796 р. Тоді ж, мабуть, була написана ода, ergo, — висновує звідси М. М. Марковський, — в 1796 р. четверта пісня «Енеїди» Котляревського була відома широкому громадянству. Взявши до уваги, що в тому ж 1796 р. з’явилася 4-а частина Осипова, ми дістаємо побічну вказівку на хронологічну першість Котляревського: його четверта частина уже здобула популярність, коли четверта частина Осипова тільки-тільки з’явилась друком. Висновок опертий на дрібному недогляді. Кінець 1796 — початок 1797 р. — це є можлива дата «Оди на смерть Румянцева»; дати ж написання ущипливої відповіді на неї ми не знаємо. Це могло бути і в початку XIX в., адже ж ода могла розходитись поволі, а Румянцева, «главного малороссийского командира», на Україні пам’ятали довго. Не кажу вже про те, що, поки ми не знаємо тексту оди, ми не маємо права настоювати, що окремі вирази вірша-відповіді, як згадка про кулі з галушок, є цитата саме з IV частини «Енеїди» Котляревського.
Так само не переконує наш дослідник і там, де він пробує збити нові дані, що говорять проти його міркувань. На тій же стор. 70 він пробує ослабити значення відомого листа Котляревського до Гнєдича, де Котляревський пише про «Енеїду», як плід своїх «двадцатишестилетних трудов», згадуючи про своє 26-літнє «баюшки баю» над поемою. Дата 1794/1795 р., як дата початку поеми, М. Марковському невигідна, і він заперечує: «Пам’ять могла зрадити Котляревського». Але ж а) автор дає нам не круглу, не приблизну, а точну цифру і дає її двічі і b) які маємо ми підстави припустити, що в 1821 р. Котляревський остільки втратив пам’ять, що середині 1790-х рр. приписав свій твір, написаний на семінарській лаві чи то невдовзі після неї. Єсть у М. Марковського і ще одно міркування. Що значить це «баюшки баю»? Чи не можна на підставі цього виразу припустити, що в 1794—1795 році твір Котляревського був в якійсь частині готовий, — адже ж «колисати можна щось більш-менш готове, вирощуючи та пестуючи його». Наводжу цю останню фразу, як межу того, до чого можна дійти, обстоюючи свою думку всупереч фактичним даним. Гадаю, що точних меж для метафоричного застосування слова «колисати» покласти не можна: колисати якийсь твір можна і в готовому вигляді, і в напівготовому, і навіть в проекті.