Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Арґументація видається нам дуже сумнівною. Коли вважати, що 11/Х 1794 є дата викінчення III ч. «Енеїди» Котляревського, то, стоячи на думці М. Марковського (Котляревський був зразком російському авторові), нелегко також припустити, щоб за такий короткий час (з 11/Х 1794) список української поеми міг дійти з глухої провінції до столиці, попасти до рук Осипову, лягти в основу його переробки, пройти через друкарський станок і, вийшовши в світ, мати ще право на дату 1794. Треба прийняти, очевидно, що дата 11/Х 1794 означає день, коли було скопійовано той рукопис, від якого походить Болховитиновський список. Але в такому разі належить або відсунути закінчення третьої частини на рік 1792—1793 щонайменше, — а проти цього виразно свідчить сам Котляревський, говорячи року 1821 про свою двадцятишестилітню роботу над «Енеїдою», тобто покладаючи початок своєї праці на р. 1794—1795, — або погодитись, що дата 11/Х 1794 означає щось інше.
Що саме? Гадаємо, це може бути день закінчення І пісні або початку всієї праці. І те, і друге припущення стоїть у добрій згоді з листом Котляревського до Гнєдича і має підставу в особливостях самого списку. Адже ж у болховитиновському тексті 2-ї частини немає, під назвою друга фігурує третя частина; цілком природно допустити, що списувався текст з рукопису, де кожна пісня становила і окремий зшиток; отже, і наша дата стосується тільки до 1-ї частини, а не до цілого рукопису. Загалом беручи, Болховитиновський список не дуже авторитетний. В ньому багато помилок, що повстали через елементарне нерозуміння тексту («грешный» зам. «гречний»), і сам М. Марковський це знає (пор. стор. 76). Чому ж, хапаючись за дату 11/Х 1794, він одночасно гостро одкидає таку вказівку тексту: «перецыганенная с русского на малороссийский», чому не пробує довести, що назва «перецыганенная» походить від одної з численних, на його думку, авторських редакцій «Енеїди»?
Між іншим, ще одно міркування. Чи певен М. Марковський, що III ч. «Энеиды» Осипова вийшла допіру 1794 р.? Венгеров в «Русской поэзии» і акад. Дашкевич в цитованій статті вихід 1 і 2 частини датують р. 1791, третьої — 1794, четвертої — 1796. Але в нещодавно здобутих інформаціях від бібліотеки Рос. Академії Наук я знаходжу вказівку на видання III ч. 1791 р. Коли ця звістка потвердиться, міркування М. Марковського падають відразу, і йому не доведеться навіть дивуватися версифікаційній легкості Котляревського.
Другий ряд арґументів М. М. Марковського збазований на текстуальних зіставленнях, за допомогою яких він пильно встановлює художні переваги та хронологічний пріоритет українського твору. Пригляньмося і до цих міркувань дослідника.
І. М. Марковський пише: коли ми придивимось до образу Енея в Котляревського, ми повинні будемо визнати його суцільним і яскравим — «це завзятий козак, що і випити може гаразд, і воювати вміє, і до жінки залицятися потрапить, одно слово, «парубок моторний». Щодо нього Котляревський ні разу не схибив; характер Енея видержано дуже добре. Що ж до Осипова, то в нього характер Енея якось двоїться»: Еней то «по-казацки» гладить вус, то «по-гусарски», виступає з рисами то петиметра, то козака. Відкіля ці останні риси? — запитує М. Марковський, і відповідає: «їх можна, на мою думку, пояснити тільки тим, що Осипов користувався і Котляревським, складаючи свою «Енеїду».
Заперечуючи ці міркування М. М. Марковського, ми повинні сказати, що суцільності постать Енея не має і в Котляревського. Не кажемо про те, що на початку він стає перед нами цинічним бурлакою («Удавсь на всеє зле проворний»), а в кінці поеми з’являється дбайливим «козацьким батьком» («Еней к добру з натури склонний»), — але навіть у межах перших чотирьох частин, що відповідають чотирьом Осипова, він характеризується то безтурботним гульвісою, то дбайливим ватажком («Еней по човну походжая, / Роменський тютюнець курив, / На всі чотири розглядая, / Коли б чого не пропустив»). Витримані характеристики, можливо, і не входили в завдання травеститорів. Перевести річ з високого тону в низький, зам. «ліри» взяти «дудку», замість давньої «побаски» «скропать смешную сказку» — от найголовніше для них. З цією метою і дає Осипов найрізноманітнішу мішанину побутових рис, не уникаючи і українських, козацьких.