Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Свято на честь тисячоліття знищення Іба було невимовно розкішним. Ціле десятиліття говорили про нього у всій країні Мнар, а напередодні урочистостей до Сарната почали з’їжджатися на конях, верблюдах і слонах люди з Траа, Іларнека і Кадатерона та всіх інших міст Мнару і поближніх земель. У передсвятковий вечір перед мармуровими стінами встановили павільйони для принців і намети для мандрівників, і все узбережжя сповнилось піснями безжурних гуляк. Посеред бенкетної зали розвалився в кріслі Нарґіз-Гей — король, сп’янілий від старого вина зі сховків завойованого Пнату, в оточенні благородних гульвіс і догідливих рабів. На цьому святі їли безліч дивовижних делікатесів: фазанів з островів Наріель у Серединному океані, молодих козлів з далеких пагорбів Імплан, ратиці верблюдів із пустелі Бназіл, горішки і прянощі з Цидатрійських садів, перли з омитого хвилями Мтала, розчинені в оцті із Траа. Щоб догодити смакам кожного учасника свята, була також небачена кількість соусів, приготованих наймайстернішими кухарями з усього Мнару. Але найвишуканішими делікатесами того вечора були величезні рибини з озера, одна більша за іншу, яких подавали на золотих тарелях, інкрустованих рубінами і діамантами.
Доки король і його придворні бенкетували в палаці, позираючи на головну страву, яка чекала їх на золотих тарелях, інші святкували там, де доведеться. У вежі великого храму бенкетували жерці, а в павільйонах веселилися принци поближніх земель. Верховний жрець Ґнай-Ка’ першим побачив тіні, що спускалися з надщербленого місяця на озеро, і пекельно зелений туман, що здіймався з озера назустріч місяцю, огортаючи зловісною млою вежі і куполи приреченого Сарната. Потім і всі інші угледіли, як над озером танцюють вогні і як сіра скеля Акуріон, яка раніше височіла над озерною гладінню біля берега, тепер майже сховалась під водою. Незрозумілий страх швидко ширився, тож принци Іларнека і далекого Рокола зібрали свої намети і павільйони і квапливо вирушили за річку Ай, хоч навряд чи й усвідомлювали причину свого відходу.
Тоді, близько опівночі, всі бронзові брами Сарната розчахнулися навстіж і вихлюпнули назовні юрби божевільних людей, які вкрили рівнину, так що, нажахані, всі заїжджі принци і мандрівники розбіглись. Обличчя цих людей були позначені печаттю народженого з нестерпного жаху безумства, а з їхніх язиків злітали настільки жахливі слова, що нікому зі слухачів навіть не спало на гадку вимагати доказів. Люди, в очах яких світився дикий переляк, репетували про те, що трапилося в королівській бенкетній залі, крізь вікна якої тепер було не розрізнити постатей Нарґіз-Гея, його вельмож і рабів, а тільки орду неземних зелених безголосих істот з виряченими очима, товстими відвислими губами і нашорошеними вухами; істот, що моторошно танцювали, тримаючи у лапах золоті тарелі, інкрустовані рубінами і діамантами, і на кожній тарелі палав дикий вогонь. А принци і мандрівці, тікаючи з приреченого міста Сарнат на конях, верблюдах і слонах, озиралися на огорнуте імлою озеро і бачили, як поринає під воду сіра скеля Акуріон.
Через усю країну Мнар та поближні землі ширились чутки про тих, хто втік із Сарната, і каравани більше не торували шляхів до проклятого міста з його дорогоцінними металами. Минуло багато часу, перш ніж мандрівники знову прийшли туди — лише хоробрі і спраглі пригод юнаки з далекої Фалони наважились на таку дорогу; вони мали солом’яного кольору волосся і блакитні очі і не належали до племен, що населяли землю Мнару. Ці хлопці дісталися до озера, щоб поглянути на Сарнат, але знайшли там тільки широке спокійне плесо і сіру скелю Акуріон, яка високо здіймалася над його поверхнею біля берега, але не побачили там дива світу і гордості всього людства. Там, де раніше височіли стіни трьохсот ліктів заввишки, а вежі — ще вище, зараз лежав лише багнистий берег, а де колись мешкали п’ятдесят мільйонів людей, зараз плазували хіба що гидотні зелені тритони. Не збереглися навіть шахти дорогоцінних металів, бо Фатум спіткав Сарнат.
Але вони побачили напівпохованого в очереті дивного кам’яного ідола кольору морської хвилі; той, укритий водоростями, давній божок був вирізьблений у подобі Бокруґа, великого тритона. Того ідола припровадили у верховний храм Іларнека, де відтоді і довіку у світлі надщербленого місяця поклонялися йому люди у всій країні Мнар.