Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Протиставляючи прометеєву та орфічну настанови, я не хотів протиставляти добру чи погану настанови. Я хотів лише, спираючись на грецькі міфи, привернути увагу до двох орієнтацій, що можуть проявлятися у ставленні людини до природи. Ці дві орієнтації є однаково важливими, вони не виключають, із необхідністю, одна одну й подекуди справді співіснують в одному персонажі. Наприклад, я розглядаю «Тімей» Платона як зразковий приклад орфічної настанови — це щось на кшталт поеми, які імітує поезію всесвіту. Водночас «Тімей» Платона відчутно вплинув і на формування протилежної настанови, адже цей діалог представляє світ як об’єкт, створений у ремісничий спосіб тобто, у певному сенсі, в механічний спосіб. Це може призвести до розуміння світу як машини та Бога — як інженера. Зрештою, «Тімей» інспірує прометеєву настанову також тому, що пропонує математичну модель походження природних речей. До речі, Платон без вагань користувався механічними моделями, намагаючись зробити зрозумілим рух світу, як це можна бачити у X книзі «Держави» та у космічному міфі «Політика». Обидві настанови, які я виділив, відповідають, таким чином, двозначності нашого ставлення до природи, тому їх неможливо остаточно розділити.

З одного боку, природа може поставати перед нами в її ворожому аспекті, як така, від якої потрібно захищатися, а також як сукупність ресурсів, необхідних для життя, що їх потрібно використовувати. Моральний рушій прометеєвої настанови, — в чому, між іншим, полягає ідея «Прометея» Есхіла, — це бажання допомогти людству. У «Дискурсії про метод» Декарт стверджує, що саме «задля спільного блага всіх людей» він не захотів залишати прихованими відкриття, зроблені ним у фізиці[302]. Водночас, сліпий розвиток техніки та індустріалізація, що підганяється бажанням прибутку, виявляються згубними як для наших стосунків із природою, так і для самої природи.

З іншого боку, природа є одночасно видовищем, яке нас зачаровує, навіть якщо при цьому жахає, та процесом, що включає нас. Орфічна настанова поваги до природи намагається зберегти її живе сприйняття. Водночас, на противагу прометеєвій настанові, вона сповідує первісність, що також може бути небезпечним.

Повторимо ще раз: одна і та сама людина може бути носієм, одночасно чи послідовно, різних чи навіть протилежних ставлень до природи. Коли учений робить дослід, його тіло, незважаючи на коперніканську революцію, сприймає Землю як сталу й нерухому точку опертя, а він сам, можливо, кидає розсіяний погляд на «захід» сонця. Орфічна та прометеєва настанови у ставленні до природи можуть дуже добре співіснувати, змінювати одна одну чи, навіть, змішуватися. Незважаючи на це вони є докорінно та фундаментально протилежними.