Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
не як школяр, який повторює все, що підказує йому вчитель, а як суддя, який змушує свідка відповідати на поставлені йому запитання[282].
Відома формула Кювьє використовує ту саму метафору:
Спостерігач слухає природу, експериментатор допитує та розкриває її[283].
І навіть коли Бекон каже «Природі наказують, лише підкоряючись їй»[284] та ніби то запрошує вченого, у такий спосіб, підкоритися природі, не можна не погодитися з Еудженіо Ґареном, який нагадуючи комедії Плавта стверджує, що згідно з Беконом «людина є лукавим слугою, який вивчає звички свого господаря, щоб робити з ним те, що забажає»[285].
Тут насильство перетворюється на хитрість. Грецьке слово, яке позначає хитрість — це méchané. Механіка у греків з’являється передусім як техніка, яка полягає у хитруванні з природою, зокрема для здійснення рухів, на перший погляд несумісних із природою, для примусу робити те, чого вона не може робити сама, за допомогою штучно створених інструментів, «машин» (терези, корба, плече, шайба, клин, гвинт, шестерня), які можуть, наприклад, слугувати для створення бойових машин або автоматів.
Третьою формою насильства над природою, після експериментування та механіки, є магія. Магія, як і механіка, має на меті продукування у природі рухів, які видаються неприродними, вона також, щонайменше у своїй античній формі, постає як техніка дії на невидимі сили, богів чи демонів, які керують феноменами природи.
3. Фізика спостереження
Всупереч фізиці, яка штучно змінює сприйняття речей, використовуючи для цього різні техніки, існує також фізика, яка спирається, так би мовити, на наївне сприйняття речей та використовує для розуміння природи лише розмірковування, дискурс, виображення або художню діяльність. Йдеться, насамперед, про філософську фізику на кшталт фізики «Тімея» Платона, фізики Аристотеля, епікурейців чи стоїків, а також про фізику астрономів, наприклад, Птолемея. Пізніше, у Новий час та за доби романтизму ця друга фізика стане філософією природи. Водночас поезія також намагатиметься зобразити походження світу. Зрештою і живопис поставатиме як можливість дістатися загадки природи.
З огляду на це можна говорити разом із Робером Леноблем про «фізику споглядання», що є безкорисним дослідженням, всупереч «фізиці використання», яка з корисливою метою та за допомогою технічних процедур намагається вирвати у Природи її таємниці[286].
4. Прометей та Орфей
Настанову, у якій за допомогою хитрощів та насильства хочуть відкрити таємниці природи — чи таємниці богів, я позначив би іменем Прометея[287], сина титана Япета, який, згідно з Гесіодом, викрав у богів таємницю вогню з метою покращення життя людей та, згідно з Есхілом і Платоном[288], приніс людству блага техніки й цивілізації. На світанку модерної науки, у Френсіса Бекона, Прометей постане як основоположник експериментальної науки[289]. Прометеєва людина вимагає права панувати над природою, а за часів християнства вже згадувана нами біблійна історія, розказана в Книзі Буття, підтвердить її упевненість у своїх правах на природу. Якщо Зевс хотів зберегти таємницю вогню та сил природи, а Прометей викрав її у нього, біблійний Бог робить людину «господарем та володарем природи[290]» і, з огляду на це, як дотепно зауважив Робер Ленобль, «у XVII ст. Прометей стає представником Бога»[291].
Іншу настанову щодо природи я приписую, разом із П’єром Ронсаром, Орфею:
Пов’язуючи Орфея з відкриттям таємниць Природи, Ронсар, без сумнівів, мав на думці теогонічні поеми, позначені іменем Орфея, які переповідають генеалогію богів і світу, а отже народження (phusis) речей. Ймовірно він також хотів натякнути на здатність зваблення живих і неживих істот, яку мали спів Орфея та його гра на лірі. Орфей, таким чином, проникає у таємниці природи не шляхом насильства, а завдяки мелодії, ритму та гармонії. Якщо Прометеєва настанова надихається відвагою, безмежною цікавістю, бажанням панувати та пошуком користі, орфічна настанова, натомість, інспірована повагою до таємниці та безкорисливістю. Як каже Рільке, також думаючи про Орфея:
282
Кант, Критика чистого розуму, Передмова до другого видання.
283
Цитується Γ. Блюменберґом: Blumenberg H. Paradigmen zu einer Metaphorologie… — S. 45, який не дає жодного посилання на джерело.
284
Бекон Ф. Новий Органон, І, § 129.
285
Garin Е. Moyen Âge et Renaissance… — P. 145.
286
Lenoble R. Histoire de l’idée de nature. — Paris, 1969. — P. 121.
287
Про історію міфу про Прометея див.: Raggio О. The Myth of Prometheus. Its Survival and Metamorphoses up to Eighteenth Century //Journal of Warburg and Courtauld Institutes. — 1958. — P. 44—62; Duchemin J. Prométhée et ses origins. — Paris, 1974; Trousson R. Le theme de Prométhée dans la literature européenne. — Genève, 1964; на мою думку Ленобль (Lenole R. Histoire de l’idée de nature… — P. 120) застосовує визначення «Прометеєва» до настанови Лукреція помилково. Див. нижче, параграф 12, с. 195—196.
288
Есхіл, Закутий Прометей, вірш 445—506; Платон, Протагор, 320—322.
289
Trousson R. Le thème de Prométhée… — P. 115.
290
Декарт, Дискурсія про метод, VI, § 62.
291
Lenoble R. Histoire de l‘idée de nature… — P. 323.
292
Ронсар П. де Гімн Вічності. Присвячується Мадам Маргариті, сестрі короля (Oeuvres complètes. — T. VIII. Les Hymnes (1555—1556) / Ed. par L. Laumonier. — Paris, 1936. — P. 246.