Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
V
ПРОМЕТЕЄВА НАСТАНОВА. РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦЬ ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕХНІКИ
10
Механіка та магія від античності до доби Відродження
1. Прометеєва настанова
Прометеєва настанова, яка полягає у використанні технічних процедур задля виривання у Природи її «таємниць» з метою панувати над нею та використовувати її, мала величезний вплив. Вона породила нашу модерну цивілізацію та сприяла світовому піднесенню науки й промисловості. В межах проблематики цієї книги ми, зрозуміло, не будемо описувати цей потужний феномен; ми лише вточнимо роль, яку метафора таємниць природи відігравала, упродовж століть, в уявленнях, створених цією настановою про себе саму.
За доби античності прометеєва настанова постає у трьох головних формах: механіки, магії та елементах експериментального методу. Ці три практики об’єднує спроба отримати наслідки, які відрізняються від того, що називають нормальним ходом природи і причини, які відомі лише тим, хто володіє цими техніками. Наприкінці Середньовіччя та на початку Нового часу ці три практики зблизяться та глибоко трансформуються, щоб народити експериментальну науку. Відтак гаслом модерного світу стане: «Знати означає могти», а також: «Могти, тобто створювати шляхом експерименту, означає знати».
2. Антична механіка
Ідея хитрощів та, зрештою, насильства присутня у слові «механіка», адже méchané означає «хитрість». Вступ до «Problemata mechanica» — анонімної праці, створеної, вочевидь, перипатетичною школою наприкінці III чи на початку II ст. до Р.Х., робить це абсолютно очевидним:
Всі речі, що відбуваються відповідно до Природи, але причини яких нам невідомі, викликають подив. Так само дивують речі, які трапляються всупереч Природі та спричиняються технікою (techné) задля реалізації інтересу людей.
Насправді, у багатьох випадках природа продукує результати, супротивні людським інтересам. Адже природа діє завжди однаково та без відхилень, тоді як наші інтереси часто змінюються.
Отже, коли потрібно спричинити результат, суперечний природі, ми опиняємося перед трудністю, бо нам складно реалізувати цей результат — він вимагає участі techné […]. Ось чому ми називаємо частину techné, безпосередньо призначену допомагати нам у подоланні таких труднощів, хитрістю (méchané). Як про це казав поет Антифон: «Ми опановуємо за допомогою техне речі, в яких природа нас перемагає»[303].
Це речі, в яких менше опановує більше, легке пересуває дуже важке, а також все те, що ми називаємо проблемами хитрості (méchané). Ці проблеми не тотожні фізичним проблемам [що мають стосунок до природи]; водночас, вони не є абсолютно відокремленими від них, проте стосуються математичних досліджень та досліджень фізичних. Адже «у який спосіб» стає відомим завдяки математичним дослідженням, а «з приводу чого» — завдяки дослідженням природи[304].
Зупинимося на чотирьох фундаментальних аспектах, про які тут йдеться. Насамперед, механіка виникає в контексті боротьби людини з природою, що добре виражає цитата Антифона Трагіка. Техніка дає нам змогу отримати перевагу над природою. Далі, метою механіки є служити практичним інтересам людини, а отже полегшувати людські страждання, проте також, потрібно і це сказати, задовольняти людські пристрасті, насамперед королів та багатіїв: ненависть, пиху, любов до задоволень та розкоші. На додачу, механіка є технікою, що полягає у хитруванні з природою за допомогою створених людиною інструментів, різного роду «машин», що дають змогу продукувати протилежні природі наслідки. Отже, поняття механіки виникає також у контексті опозиції «природи» та «мистецтва» (techné) — мистецтво тут розуміється як людська техніка, супротивна природі. Зрештою, механіка внутрішньо пов’язана з математикою. Остання дає змогу визначити, «у який спосіб» продукувати потрібний наслідок.
Водночас, навіть якщо механіка виглядає як така, що протистоїть природі, вона, як писав у III ст. до н.е. Філон Візантійський, все-таки спирається на закони чи logoi природи, тобто іманентні природі «підстави», які, зрештою, є її математичними (зокрема, властивості кола) та фізичними (вага, сила) властивостями. Це потрібно для того, щоб отримати результати, що мають вигляд суперечних природному ходові речей — підняття величезних вантажів, переміщення речей на великі відстані[305]. З цього погляду таємниці природи будуть швидше безсумнівними ресурсами, що їх можна черпати у природних процесах. Цю ідею можна знайти у Френсіса Бекона, коли він каже: «Природі наказують, лише підкоряючись їй»[306].
303
Антифон Трагік (кінець V — початок IV ст. до Р.Х.), фр. 4 (Snell В. Tragicorum Graecorum Fragmenta. — Bd. І. — Gôttingen, 1971. — S. 195—196).
304
Я не знаю жодного сучасного перекладу «Механічних проблем»; критичне вид.: Aristotele ΜΗΧΑΝΙΚΑ / A cura di М.Е. Bottechia. — Padoue, 1982. Див також текст «Математичного зібрання» Паппа Александрійського VIII, 1—2 (цит. за Lloyd G.E.R. Une histoire de la science grecque. — Paris, 1990. — P. 282—283).
305
Б. Жіль (Gille В. Les mécaniciens grecs. La naissance de la technologie. — Paris, 1980. — P. 222) цитує Belopoiika («Метальні машини») Філона Візантійського (IV, 77, 15).
306
Див. вище, параграф 9, с. 122—124.