Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Використовувати причини зовнішнього характеру, — навіть якщо вони не є природними, вони використані все-таки відповідно до природи, — щоб речі, які містяться у прихований спосіб у таємному лоні природи, вивергнулись і були певним чином створеними ззовні, розгортаючи міри, числа, вагу, отримані таємно від того, «хто все впорядкував у міру, рахубу й вагу»[324], — це здатні робити не тільки злі ангели, а також злі люди[325].
Таємниці природи є тут таємними силами, прихованими у лоні природи, а демони — справжні автори магічних операцій, згідно з Августином, здатні їх звільнити. З цього приводу можна нагадати, що вже Платон у «Бенкеті» (203 а 1) пов’язав демонів і магію. Ця ідея «таємного лона природи» знову з’явиться у зрілому середньовіччі, у Йоана Скота Еріугени[326], а також за доби Відродження, у прихильників «природної магії». У цьому таємному лоні природи присутні, хоча й приховані, всі види віртуальностей та можливостей, які можуть дати народження формам і результатам, що й стають, зрештою, видимими.
4. Природна магія наприкінці Середньовіччя та за доби Відродження
Починаючи з кінця XII ст. та до XVI ст. на латинському Заході з’являється велика кількість магічної літератури; значною мірою це були праці, перекладені з арабської. Наприкінці середньовіччя та за доби Відродження потроху оформлюється поняття «природної магії». Ця ідея постає відтоді, коли починають вірити у можливість дати природне, майже наукове пояснення феноменам, що їх до цього вважали витворами демонів, а останніх — єдиними знавцями таємниць природи. Природна магія приймає, що люди також можуть знати таємні властивості речей. Допомога демонів не є обов’язковою для використання таємних віртуальностей, прихованих у лоні природи. Для цього потрібно відкрити астральні впливи, приховані властивості тварин та рослин, симпатії та антипатії, що існують між природними істотами.
У середньовіччі поняття «природної магії» окреслюється, на початку XIII ст., у Гійома Овернського, який зближує підходи природної магії та медицини. Роджер Бекон у своєму опускулі «Про таємні витвори мистецтва та природи» (1260) залишає поняття «магії» за демонічною магією, проте дає зрозуміти, що «експериментальна наука», «мистецтво, що використовує природу як інструмент», можуть продукувати ще більш екстраординарні результати, аніж магія.
Природна магія остаточно з’являється разом із Марсіліо Фічіно, який принагідно використовує ідеї Плотина, трансформуючи їх[327]. Чари магії, каже він, є не більш вражаючими за чари магії природи, музика є найкращою цьому ілюстрацією[328]. Адже найперший маг — це Любов, яка притягує істот одна до одної. Саме ця універсальна симпатія уможливлює будь-яку магію. Штучні дії магії вочевидь провокують зміну у природному перебігу речей, проте вони є лише використанням магом природних дій та реакцій, що мають місце між частинами світу. «Навіть без здійснення будь-якої магічної практики, каже Плотин, [у всесвіті] відбуваються численні протягування та зачарування»[329]. Чимало природних процесів видаються магічними процесами, адже здійснюються на відстані, наприклад, якщо музичні струни настроєні відповідно до гармонії, то вони починають вібрувати всі, коли вдаряють по одній з них[330]. Ця безпосередня і спонтанна магія є просто магією любові. Садівники «одружують» — таким є вираз, встановлений ще з античності, виноград та в’яз[331]. Проте роблячи це вони лише підтримують природну спорідненість, любов, яка у певний спосіб пов’язує дві рослини[332]. Перебування у чуттєвому світі справді означає приреченість підлягати усім цим впливам, взаємним та віддаленим, які мають місце між усіма частинами світу, це означає підлягати пристрасті. Навіть зорі, як частини всесвіту, зазнають прихильностей та пристрастей у якийсь несвідомий спосіб[333]. Саме у такий спосіб вони виконують прохання чи виявляються «зачарованими» магічними практиками, навіть не здогадуючись про це, будучи зануреними у незворушність споглядання[334]. Саме ця універсальна взаємодія і є, для Плотина, природною магією: «Те, що пов’язане з іншим, зачароване цим іншим, адже те, з чим воно пов’язане, зачаровує його та рухає ним»[335].
324
Мудр 11:20.
325
Августин, Про трійцю, III, 9, 16.
326
Наприклад в «Коментарі на Євангеліє від Івана», IV, 4, 11 (SC, n. 180, р. 298); див. примітку ad locum перекладача цього тексту Е. Жанно, який цитує численні паралелі.
327
Тут і далі я використовую свою статтю Hadot P. L’Amour magicien // Revue philosophique. — 1982. — P. 283—292 (передрукована y Ficin M. Commentaire sur le Traité de l’amour ou le Festin de Platon / Publ. S. Matton. — Paris, 2001. — P. 69—81).
328
Плотин, Еннеади, IV, 4 [28], 40, 21.
329
Там само, 40, 4.
330
Там само, 41, 3—5.
331
Катул, Поезії, 62, 54; Овідій, Любовні елегії, II, 16, 41: «В'яз любить виноградну лозу, виноградна лоза не покине в’яз».
332
Монік Александр повідомила мені про цікавий текст Ахілла Татія «Левкіппа та Клітофонт» (цит. за фр. пер. П. Ґрімаля, Romans grecs et latins. — Paris, 1958. — P. 891): «Рослини закохані одна в одну, зокрема пальма найбільш схильна закохатися. Розповідають, що є пальми чоловічого та жіночого роду. Пальма чоловічого роду закохана в пальму жіночого роду і якщо пальма жіночого роду виявляється посадженою на певній дистанції, закоханий у неї чахне. Садівник розуміє тоді, що саме засмучує дерево; він піднімається на узвишшя, звідки відкривається весь навколишній край і зазначає напрям, в який схиляється дерево — оскільки воно схиляється завжди в напрямі предмету кохання; коли він відкриває такий предмет, він зараджує тоді хворобі дерева: бере гілку дерева жіночого роду і прищеплює до стовбура пальми чоловічого роду і це повертає життя рослині, а її тіло, що помирало, відновлюється, випрямляється внаслідок радості, якої йому надає поєднання з предметом кохання. Це одруження рослин».
333
Плотин, Еннеади, IV, 4 [28], 42, 24.
334
Там само, 42, 25—30.
335
Там само, 43—16.