Міцний кулак туарегів

За хвилину крізь щілину поміж нагробками Гасан побачив жахливу сцену.

Вісім або дев'ять трун. Дві труни уже з відчиненими віками. Біля них — четверо чоловіків, а осторонь — віслюки.

Той, що нишпорить у труні, — Махмуд Алі. Помилки не може бути.

Гасан від цієї страхітливої зустрічі затремтів.

Нестримна сила, яка тягла Гасана сюди, аби пересвідчитися, що слух його не обманув, раптом залишила хлопчину. Він несамовито скрикнув, схопився й побіг.

Геть! Геть од цих тисячу разів проклятих місць, де никають люди-гієни!

Гасан мчав, не тямлячи себе від жаху.

Кілька мародерів кинулися його наздоганяти… Та Гасан залишив їх далеко позаду. Раптом поряд просвистіла куля, пролунав постріл. І перш ніж замовкла луна, гримнуло вдруге, втретє, вчетверте… Куля вдарила в ріг каплички. Кільки вапнякових шматків зачепили втікача. Байдуже! Тільки подряпали шкіру. Хлопець мчав наче вітер. Ще сто ліктів, і він буде біля муру, що оточує Брадирову мечеть. Слава аллахові! Гасан налетів на захисний мур — він у безпеці!

Кілька хвилин хлопець хапав ротом прохолодне нічне повітря й увесь тремтів од шаленого калатання серця.

Він ліг на мур, тобто повис на ньому.

Згодом, коли Гасан трохи заспокоївся, він одповз, тримаючись за шкарубку стіну, щоб пересвідчитись, чи немає переслідувачів…

Ні, нема. Рівнина, що лежить перед ним у яскравому місячному сяйві, — безлюдна. І тільки десь там, де кінчається це прокляте неозоре поле розмаїтих білосніжних каплиць і нагробків, Гасан побачив кілька постатей у полотняних бурнусах. Але вони далеко. До хлопця помалу повернулася впевненість,

Він сів, озирнувся. Яка захоплююча картина! Срібна блідість місячного сяйва сплющила форми речей, і тим. дужче, чим далі ті речі одне від одного. Білі та білясті плями, блискучі чорні або сиві… Безліч кладовищенських капличок на обрії, невеличких колон, купок каміння, вапнякових плит, що ховають під собою багатства родин і цілих родів… Ця панорама при місячному сяйві — наче кимось заклятий скам'янілий спінений прибій або шуга… І на цьому невблаганно застиглому полі добре видно рухливі постаті переслідувачів, які поверталися до своєї криївки.

Тепер Гасан бачив, що їх удвічі більше, ніж тих, які допомагали Махмудові Алі біля трун. Він напружив зір, аби роздивитися, куди вони збочать, перш ніж дійдуть до тієї тіні, яку кидав зубчатий міський мур… Раптом постаті наче крізь землю провалилися.

Гасан збагнув, що ті люди пильно охороняють усі околиці. Йому пощастило, ідо ніхто з них не вартував там, куди він утікав. Злодії не сподівалися, що хтось вдереться до них з безлюдної рівнини, де самотньо височіла Брадирова мечеть. Ця мечеть — власне, фортеця, що захищала аглабівське водоймище від степових нападників… Поночі хлопці проминули мечеть, мабуть, на відстані якихось десяти ліктів… Вони перетнули путівець, що веде з фортеці на північ рівниною, яка простирається аж до Туніса!

Гасан розмірковував: вартові стерегли, щоб ніхто не застукав зненацька злочинців, ховаючись між нагробками тільки поблизу путівця, що простягнувся біля самісінького міського муру й відокремив його від невпорядкованого кладовища… Почувши крик хлопця, вони спочатку кинулися до Махмуда Алі та його помічників. І лише після цього почали переслідувати втікача.