Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
— Я вже втратив будь-яку надію. А тоді зметикував: адже ми хотіли заночувати в оцій мечеті. І вирішив так: цієї ночі я тебе вже не знайду. Ти або зомлів, або тебе здолав сон. Прокинувшись од ранкової роси й не побачивши поруч Карембу, ти підеш подивитися, чи немає мене в Брадировій мечеті. Я був од неї не далі як за чотириста кроків, коли почув тебе… І одразу ж побачив, як ти вибіг десь за милю на південь од мечеті… Я закричав — ура-а-а! І вже хотів бігти назустріч, коли бачу… Що це? Ти мчиш, мов наполоханий хорт! Тож я плигнув у канаву й звідти почав стежити.
— Що ж ти робитимеш тепер?..
— А ось що! — Карембу скинув довгу вицвілу сорочку — абу[29] й уже хотів скинути шаровари. — На щастя, в мене чорна шкіра. І я запам'ятав, звідки ти вибіг!
— Ні, я не дозволю, аби ти сам важив своїм життям! Це я забув пляшки! І справедливо буде, коли я піду з тобою… Слухай, що я надумав. Твоя чорна шкіра приховає тебе од очей злодіїв, а я вдягну твоє синє вбрання. Вирішено!
Гасанові не довелося довго переконувати Карембу. За хвилину дві тіні відокремилися від стіни молитовні.
Тим часом місяць на своєму прузі почав хилитися на обрій. Тіні видовжились, а обрій на сході огорнула імла.
Коли Гасан з Карембу востаннє прислухалися, навколо панувала така тиша, що обидва хлопці чули калатання власних сердець.
Карембу прошепотів:
— Слово честі, я зроблю так само, як зробив ти: скрикну й побіжу. Вони поженуться за мною, а ти побачиш, де ховаються грабіжники. Тільки, Гасане, не бійся за мене! Ти ж знаєш, як я бігаю.
Поки хлопці повзли в цьому кладовищенському лабіринті, місяць уже зовсім схилився на спадень.
Ще півгодини — і хтозна, чи матимуть вони іще коли-небудь таку нагоду.
Гасан не стримав сльози, коли Карембу обійняв його й рвучко поцілував.
Потому Карембу випростався й щосили крикнув… Серце йому завмерло… Карембу скрикнув удруге… марно!
Його вигуки глухо відлунилися від муру, а тоді тихою луною покотилися далі, далі від однієї каплиці до іншої, аж поки затихли зовсім.
Глуха, порожня тиша…
Карембу заплакав.
Ані один, ані другий не промовили й слова. Сіли поруч і мовчки дивилися на місяць. За пів, за чверть години він сховається. А з ним зникне, мабуть, і надія, що вони знайдуть свій запашний скарб, який коштує сто золотих турецьких фунтів…
І саме тієї миті, коли вже навколишні нагробки починав оповивати серпанок імли, Гасан підхопився:
— Але ж і дурні ми! Біжімо! На путівці, де вночі стояли віслюки, має залишитися слід!
— Хай йому всячина! — і Карембу отак, як є, голяка, почав витанцьовувати мов навіжений.
За хвилю обидва вже бігли навпростець через могили.
Ще п'ять хвилин — і великий місячний серп зануриться на обрії в тінь землі. Але хлопці вже на курному путівці. І тому що місяць висить так низько, в його жовтавому світлі видно буді-яку нерівність. Хлопці побігли далі.
Хвилина. Друга. Третя…
Гасанові перехопило дух. Він зупинився.
— Залишайся тут! — гукнув невтомний Карембу, повертаючи голову до товариша, і раптом побачив линву… яка висіла на міському мурі… Гей! Навряд чи цю линву залишили мулярі, що будували мур тисячу років тому!
Карембу показав на линву Гасанові. Той засміявся:
— Диви!
Але наступної миті Гасан схаменувся. Підбіг до Карембу. Йому сяйнула думка. Він рішуче наказав:
— Пильнуй отут на всяк випадок! — а сам побіг уперед.
Так, він не помилився. Менш ніж за сто кроків помітив віслючий послід.
Гасан квапливо озирнувся навкруги. Потім переліз через кілька могил у глиб кладовища, і саме тієї миті, коли місяць остаточно сховався, Гасан упізнав місце, де вони лишили олію…
Руки у нього затремтіли, коли він потемки намацав пляшечки. Щасливий, він повісив їх собі на шию поверх синьої аби Карембу. Коли Гасан при миготливому світлі лампадок повертався назад, то побачив чорну струнку тінь Карембу, яка метушилася біля самісінького муру.
Карембу приволік десять чималих каменів, поклав їх один на один і заходився зв'язувати петлею свою стару тюрбанову хустку.
— Зараз побачимо, чи про нас забули, а чи наготували нам пастку. Відійди, Гасане, он до тієї каплички й дивись уважно, що діятиметься там, угорі, на мурі, коли я скину оцю каменюку. Тільки спершу дай мені швиденько… ну хоча б твій тюрбан… Так, гаразд… А тепер зникни! — підштовхнув Карембу Гасана, який нічого не розумів.
Гасан неохоче послухався. Здалеку він бачив, як Карембу обплутав кінцем линви, що звисала з муру, верхній найважчий камінь, потім вірьовкою, яка була зв'язана з двох тюрбанів, смикнув купу камінюччя так, що вона повалилася. Верхній камінь лишився висіти в зашморзі линви.
29
Аба — халат без рукавів з грубої вовни або просто сорочка без рукавів.