Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Оце, власне, і врятувало Гасана.
Якби хтось із розбійників здогадався кинутися за втікачем одразу, то напевно наздогнав би його кроків за двадцять-тридцять.
Коли згодом Гасан розповів Карембу про свою пригоду, той зауважив:
— Але ж тобі страшенно пощастило!.. Якби вони поставили когось далі від путівця, у глиб кладовища, то ти попав би просто до нього в обійми.
Карембу радів, що все так добре обійшлося:
— Твоє щастя, що жоден негідник не мав «довгої рушниці». Влучити з якоїсь заржавілої пукавки по тому, хто випередив його щонайменше на двісті кроків та ще й мчав, мов заєць, зміг би хіба що чарівний стрілець! А якщо вони після п'яти пострілів не захотіли тебе переслідувати, то, очевидно, в них були тільки стародавні пукавки на один набій, і то такі, котрі треба набивати заздалегідь.
— Значить, злодії мешкають у Кайруані або принаймні там гостюють.
— Це тому, що вони без рушниць?
— Хто пройде до Кайруана будь-якою брамою, той повинен залишити вогнепальну зброю у вартівні.
— Справді! Негідники не забрали свою зброю через скупість або непередбачливість. Бо у вартівні забирають зброю тільки тоді, коли зовсім ідуть з міста. А значить, пропадає грошовий збір, що його кожен чужинець, який проходить до Кайруана, повинен сплатити міському збирачеві біля брами як данину для кайда. А ці негідники не хотіли сьогодні зранку видобувати гроші з гамана…
— Карембу, стривай! Може, вони не хотіли привернути до себе увагу вартових! Вони, мабуть, збираються вдатися до жахливого злочину… Якби вони щодня записували свої імена як нові подорожні та щодня показували свої документи, то невже вартові не звернули б на них уваги? І тоді, можливо, вартові пильніше придивилися б до них — хіба не так?
— Авжеж! Маєш рацію, Гасане. Мені таке і не спало б на думку! Але я вже знаю, як застукати їх.
— Чи не збираєшся стежити за ними? То ж головорізи, — здригнувся Гасан від жаху та огиди.
— Коли ти боїшся, то ми з Бабулою самі розправимося з ними. Не можна допустити, аби твій мучитель отак злочинно порушував спокій беззахисних тутешніх небіжчиків! Ось побачиш, що ми вдвох із Бабулою зробимо. — І раптом, ляснувши себе по чолу, скрикнув: — Гасане, а де ти подів пляшечки з есенцією?
Про ті пляшечки хлопці забули.
— Вони лежать там, де ти мене увечері покинув… — перелякано відповів Гасан. — Я поклав їх під нагробок.
— Ще тільки бракувало, щоб ми загубили олію, — вжахнувся Карембу. Але Карембу не вмів журитися довго. Сповнений бурхливої одваги, він знову мовив:
— Коли ми не знайдемо їх на світанку, то, вір мені, Гасане, я схоплю негідника Махмуда Алі, хай він навіть, як кріт, зариється у найглибшому міському склепі! Побачиш, або він, або хтось із його спільників приведе мене до могил, які вони спустошили цієї ночі, а там ми вже знайдемо свою олію!
Але слова друга не повернули спокою розважному Гасанові:
— Зваж, Карембу, що кожна пляшечка коштувала щонайменше п'ятдесят турецьких фунтів. А знаєш, що ти міг би купити за сто золотих фунтів?
— За сотню купив би будинок, — приголомшено відповів Карембу. — Та звідки мені знати, що можна купити за сто золотих турецьких фунтів? Я ще зроду не бачив такої великої золотої монети!
Збагнувши запаморочливу цінність утраченого скарбу, Карембу вже не міг думати про щось інше.
— Знаєш що? — бадьоро сказав він. — Пляшки ми повинні знайти будь-що. Адже ми винні. Хазяїн не простить нам нашого боягузтва.
— Що ти хочеш сказати? — спитав, знітившись, Гасан, бо передчував, до чого хилить Карембу.
— Коли ми не відшукаємо ту могилу у місячному сяйві, то вранці серед отого сум'яття ми її нізащо не знайдемо! Тут тисячі таких могил! Після того, як зійшов місяць, я ще три години продирався поночі поміж могил не до водоймища, а в зовсім іншому напрямку.
— Добре хоч, що тобі не спало на думку повернутися з водою до мене.
— Не спало на думку? Ти кажеш — не спало на думку? Лишенько, та я ж цілі три години свистів і кричав, але, на щастя, так далеко від місця, де ти лежав, що бандити не почули мого посвисту й крику. Я біг звідти добрі дві милі на схід. І, повір мені, я був певен, що бігаю не далі ніж за двісті сажнів од тебе. Отак плутаєшся вночі, бо всі могили страшенно схожі одна на одну…
— А як же ти все-таки дістався сюди?