Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Карембу боявся, що на кінці тої линви мерзотники прилаштували рушницю.
Проте нічого не сталося. Линва була прив'язана. І витримала камінь.
Раптом хлопці принишкли. В глибокій передсвітанковій тиші пролунали кроки вартового солдата, який проходив тут щогодини.
Коли кроки затихли, перш ніж Гасан отямився, Карембу, наче мавпа, вихопився на міський мур.
Минула чверть години… півгодини…. Карембу не повертався.
— Ходімо додому, — пролунав нарешті його голос. На сході саме починало благословлятися на світ.
— Де ти так довго був?
— Всього лише зробив візит ввічливості до схованки Махмуда Алі, — позіхнув на весь рот Карембу.
Потому хлопці, мало не засинаючи навстоячки від утоми, знову наділи своє вбрання.
— Я все розповім дорогою — адже нам іще йти до брами не менш як годину. За півгодини зійде сонце, а я не маю найменшого бажання, щоб біля брами мене допитували. Тому нам треба обійти майже все місто аж до кварталу Гуеблія.
Гасанові до всього вже байдуже. Але, мабуть, таки треба бігти до брами Гуеблія, бо туди веде путівець од Айн-Грасесі, звідки вони прийшли вчора ввечері.
Пояснення, що вони вийшли ще вдосвіта, аби якраніше дістатися до Кайруана, було б найімовірніше.
— Махмуд Алі вдався до пачкарства. Ти, певно, гадаєш, що вони грабують могили? Вони перевозять у трунах контрабанду.
Гасан здивувався:
— Невже? Перевозять у трунах контрабанду? А що ж вони перевозять?
— Хіба ти не знаєш? — тепер здивувався Карембу з Гасанової необізнаності. — Дехто заробляє гроші тим, що перевозить сюди побожних небіжчиків караванами або й морем. Всі дороги ведуть сюди, під міські мури. Старі люди з усієї Північної Африки мріють, щоб їх поховали під кайруанськими мурами. Дядечко Захаріаш колись розповідав про це. Він казав, що це один з тих дурних єретичних забобонів. І що дуже багато людей навмисно поширюють цей забобон не через побожність, а заради зиску! Це для того, щоб багаті думали, наче бог дасть їм привілеї, коли після смерті їх привезуть сюди, де сплять вічним сном кілька тисяч воїнів, які прийшли з Аравії на чолі з шерифом[30] Сіді-Окбою, аби підкорити Африку пророковій вірі.
— Атож, Карембу! Ті, що за життя нагарбали собі майно хтозна-якими нечесними, брудними способами, починають боятися, коли відчувають, що надходить їхня остання година… А спритні погоничі верблюдів вигадали казочку, ніби ті, чиї могили будуть найближче до поховань стародавніх проповідників, матимуть змогу вблагати святих, аби не судили їх суворо за їхні гріхи. Кайруан — третє найсвятіше місто мусульман.
Кайруан був колись столицею імперського губернатора усієї мусульманської Африки й протягом трьох століть стояв у релігійно-політичному розумінні вище навіть за таке могутнє місто, як єгипетський Каїр. Але могутність Кайруана давно минула. Лишилися кілька десятків кайруанських святих мечетей, серед яких є й найдавніші в мусульманській Африці, та ще могили великих завойовників. Кайруан нині третє місто, куди ходять на прощу. Хто відвідає його двічі в житті як прочанин, той дістає титул хаджі, так само, як той, хто піде на прощу до святих місць Мекки й Медіни. Але, незважаючи на це, Кайруан занепадає, й люди тут живуть все гірше й гірше. Туніський бей має великий пишний двір і ще пишніший гарем. А це потребує силу-силенну грошей — дістань де хочеш. Бей збирає криваву данину. Туніське мито надзвичайно високе. А тому тут розвинене пачкарство. Безупинним потоком до білосніжних мурів Кайруана везуть труни. Це зваблює сховати до окремих трун найрізноманітніший товар. А що це блюзнірство, що від цього спалахують страшні епідемії — то пачкарям байдуже.
Про все це розповів наступного дня пополудні кайд Абд-ер-Рагман старому професорові Захаріашеві, який прийшов повідомити про те, що випадково виявили його юні вихованці.
Але стражники прийшли запізно. Махмуд Алі зрозумів, що йому загрожує небезпека, обікрав спільників і, тільки-но відімкнули брами, зник.
8
САХАРА! САХАРА!
синювате передсвітання од села, що притулилося край невеличкого лісочка старих коркових дубів, лине пісня пастуха-бербера:
Дивна й незрозуміла пісня підносилася чимраз вище — чоловік, який співав, помалу йшов схилом угору. Дзвіночки на шиї у овець, попереду яких він простував, у росяному повітрі гірського досвітку лунали ніби дзвони, приглушуючи слова пісні. Можна було розібрати тільки слова, які весь час повторювалися: «Ава, ава! Уме смар ава… лмліг ава!»
30
Шериф — у мусульманських країнах — особа знатного походження, яка належить до числа нащадків пророка Мухаммеда.