Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Але тому, що останніми днями на ярмарок приїхало дуже багато людей, пан Будда не зміг дістати для цієї подорожі віслюка. От він і попросив хлопців в них-бо, мовляв, ноги молоді, збігати до віддаленого селища. І щонайшвидше, ще до смерку, принести звістку або ще краще — дорогоцінну олію.
Та хлопці забарилися, довгенько оглядаючи чудові жасминові плантації. І додому вирушили надто пізно.
Вранці людині йти путівцем легко. Вона всміхається дорозі, яка чекає на неї попереду. Але коли від самого світанку нема часу присісти і ноги наливаються свинцем, тоді дорозі, здається, нема кінця-краю.
Пласка рівнина оманлива для ока — спробуй-но визначити відстань! В просякнутому сонцем повітрі хлопці побачили Кайруан одразу ж, як тільки вийшли з Айн-Грасесі. Бачили мінарети, бані, що сяяли в передзахідній заграві, і їм увесь час здавалося, ніби за півгодини вони дійдуть до міських мурів. Але то було тільки марево — обман зору, коли на рівному місці речі нібито стають ближчі, хоч насправді відстань до них величезна.
Таке враження особливо посилюється після полудня. А ще, крім того, хлопці тупцяли босоніж по курній дорозі до Кайруана на захід, навздогін сонцю, яке все нижче схилялося над кайруанськими покрівлями та банями й мало ось-ось за ними сховатися.
— Ні, нізащо в світі не встигнемо! — промовив захеканий Гасан. — Адже ти знаєш, Карембу, що брами в місті замикають одразу ж після молитви. А коли ми дійдемо до міста, як уже замкнуть останню браму, то що тоді буде?
— Давай бігти, — запропонував Карембу.
Вони побігли по ріденькій степовій траві вздовж путівця, але незабаром Гасан вигукнув:
— Хай йому всячина! Хто б подумав, що якийсь диявол відсуватиме місто все далі й далі?
Геть засапавшись, хлопці зупинилися, витерли з чола піт, що струменем заливав їм очі.
Назустріч шестеро чоловіків гнали віслюків, навантажених великими й важкими торбами насіння. Чоловіки прямували, мабуть, кудись далеко до рідного дому.
— Салам алейкум, сіді, — привітав засмаглих селян малий Гасан. — Чи далеко іще до міста?
— До міста? — бородатий фелах здивовано поглянув на них з-під велетенського солом'яного бриля, надітого на звичайний тюрбан. — Ви хочете добігти туди ще до молитви? А звідки ж вас ото послали, що ви йдете так пізно? — допитувався він, бо і його змученим ногам перепочинок не шкодив.
Фелах пояснив хлопцям, що вони не пройшли ще й половини дороги. Решту сім кілометрів їм доведеться пробігти за півгодини, бо в квітні сонечко сідає рано.
Хлопці перезирнулися. Попрощавшись з селянином, побігли підтюпцем, напружуючи останні сили й гамуючи в собі страх.
Та коли вони, вкрай виснажені, добігли до найближчої брами, вже минула добра чверть години після заходу сонця. Сутінки швидко густішали.
— Так! — зажурено видихнув Гасан, витріщивши очі на важку замкнену браму.
— Я недавно чув, ніби браму навпроти Брадирової мечеті під час ярмарку замикають пізніше, бо мандрівники правлять вечірню молитву там або по сусідству, — проказав Карембу. — Може, в найгіршому випадку, ми й заночуємо в тій мечеті….
— А чи далеко вона звідси? Адже ти знаєш, що за хвилину впаде ніч… — зітхнув упокорено Гасан і зажурено сів на тумбу білосніжної каплиці, що стояла кроків за десять від міського муру на краю путівця.
Карембу знизав плечима.
— А що ми робитимемо отут уночі? Поблизу брами отаборилися принаймні пастухи… І, як ти знаєш, трохи далі є вода. А я піду по воду навіть опівночі — так мене змучила спрага.
Слабенький Гасан байдуже встав і, не промовивши й слова, пішов крізь густу присмеркову синяву по слідах свого чорного друга. Але синяву за кілька хвилин змінить непроглядна темрява. Оці перші хвилини ночі — найтемніші. Місяць зійде ще нескоро. А перлинно-мерехтливе та ясне сяйво африканської зоряної ночі розіллється над землею лише за кілька годин. Щоб обійти майже половину міського муру такого великого міста, як Кайруан, навіть удень потрібна година. Коли ж доводиться обминати під міським муром червоні вогнища, біля яких отаборилися цілими селами численні пастухи…
Ніч сповнюють їхні гортанні розмови, жіночий сміх, плач немовлят, мукання худоби і гавкіт вівчарок, звиклих до самоти, — чужі запахи викликають у них несамовиту лють.
До всього цього домішується ще й музика. Звук бубнів, цимбалів, ридання двострунних скрипок, жалоби флейт, іноді лунає спів…
Добре повечерявши, пастухи танцюють при світлі вогнищ, грають або просто весело гомонять.